Олег Хавич
Громадська організація «Інститут західно-українських студій»
Вчора з Святославом Вишинським, Ярославом Качмарським, Даяном Монастирським, Андрієм Квятковським, Юрієм Шведою провели у Львові (дякуємо гостинній «Дзизі») дискусію «Яким міг би бути склад парламенту Західної України?»
Незважаючи на провокаційну назву, обговорювали дослідження Святослава Вишинського «Парламент Західної України: фантазії, обриси, перспективи» за результатами парламентських виборів у восьми областях Західної України (Волинська, Закарпатська, Івано-Франківська, Львівська, Рівненська, Тернопільська, Хмельницька, Чернівецька) – як за партійними списками, так і в мажоритарних округах.
Хочу навести, як на мене, найголовніший висновок з нього:
«На нашу думку, київський «імперіалізм» в Західній Україні повинен заступити «галицький експансіонізм», себто делегування частини політичної волі і ресурсів на місця з одночасним стимулюванням міжрегіональної конкуренції (та конкурентної співпраці), сприяння ситуації, в якій активніші області чи регіони могли би проявляти свої лідерські здібності та переваги і виступати «двигунами» більшого простору навколо себе, цим знімаючи левову частку владних функцій та відповідальності з плечей столиці. Так, як це нині de facto реалізує Подніпров’я з центром у Дніпропетровську, виступаючи точкою притягання всього південно-східного регіону, де вплив Києва виявився заслабким, а його повноваження – неефективними.
По суті, йдеться про політичний аналог «вільного ринку», під яким ми, однак, розуміємо не лише ринок товарів та послуг, але й ринок ідей, культурний форум, простір ширшого, і водночас локалізованішого політичного діалогу. Роль інтегруючого регіону Західної України, за всіма окресленими вище показниками, може виступати її ядро – Галичина, значення не треба применшувати, але не слід і перебільшувати, надмірно акцентуючи її «окремішність». При цьому лідерська позиція Галичини вимагатиме від неї чималої роботи як із подолання власного комплексу зверхньості, так і з конструювання свого привабливого (а значить: відкритого) іміджу серед сусідів».
В ході обговорення прозвучало кілька важливих тез, кожна з яких варта окремої дискусії. Святослав Вишинський порівняв нинішню гіперцентралізовану Україну з «державою однієї фортеці»: варто ворогу взяти Київ – і вся держава опиниться під його контролем. Тоді як децентралізована Україна, «держава тисячі фортець», зможе не лише ефективно оборонятися, але й успішно розвиватися. А Юрій Шведа наголосив, що порядок денний на загальнонаціональних виборах принципово відрізняється від тем виборів регіональних/місцевих, тож екстраполювати результати парламентського волевиявлення 26 жовтня на «парламент Західної України» не зовсім коректно.
Своєрідний підсумок підвів Андрій Квятковський, який з паном Шведою погодився, але зазначив: результати останніх виборів – це об’єктивні дані, які дають можливість робити більш обгрунтовані припущення, ніж будь-які соціологічні чи експерті опитування. Тож наступного разу можливість предметно поговорити про «парламент Західної України» виникне після місцевих виборів восени 2015-го. Якщо, звісно, не станеться чуда і Андрій Садовий таки переконає центральну владу провести їх навесні. Це, до речі, буде хорошим тестом на впливовість західно-українських еліт у Києві.
© 2014
Додати коментар
Увійти через профіль