Святослав Вишинський
Інститут філософії ім. Г. Сковороди Національної академії наук України
Німецький письменник і мислитель Ернст Юнґер (1895–1998) – унікальна фігура, про яку можна сказати, що «жанр ловив його, та не спіймав». Автор трактатів, маніфестів, есе, щоденників, філософських романів. Філософ, який ніколи не був академічним і всіляко уникав академічних форматів висловлювання, і творчість якого пізніші академіки нарекли «поетичною» та «міфологічною». Бувши популярним і впливовим мислителем, Ернст Юнґер значно більше переймався своїм академічним внеском в ентомологію, ніж в університетську філософію, і його роботи навряд чи колись можна буде однозначно класифікувати або навіть розмежувати між предметними сферами філософії, літератури чи політичної науки.
Дебют Юнґера суто літературний – це роман «В сталевих грозах». Згодом він цілком поринає в політичну газетну публіцистику, а на поч. 1930-их рр. видає перші філософські трактати «Робітник. Панування і гештальт», «Про біль» і «Тотальна мобілізація». З приходом до влади в Німеччині націонал-соціалістів, письменник віддаляється у внутрішню еміграцію, і продовжує розмову з читачем у жанрі фантастичних романів-антиутопій «На мармурових скелях» і «Геліополь. Ретроспектива міста». А головне – саме в цей період Юнґер розпочинає цикл щоденників «Випромінення», «Роки окупації», «Мюрдун. Листи з Норвегії», щоденникових есе «Сади і дороги», «Ризикуюче серце».
Специфічна риса Юнґерових текстів – багаторазові правки і переписування. Частина його робіт, у т.ч. щоденників, існують у двох відмінних редакціях, бувши переписаними більш ніж на половину. Юнґер переписує в них не лише свої погляди, а в певному сенсі і власну біографію, перезбирає свою ідентичність через мінливу пам’ять і через нові нашарування, сни, фантазії, враження про побачене і прочитане, які дозволяють щоразу інакше відчувати та описувати власне минуле. Граючи з поезією, снами, метафорами, ми навіть не можемо бути до кінця певні, що в начебто щоденникових записах автор описує те, що було насправді, а не те, що йому привиділось або стало плодом його творчої уяви. Межа між реальністю і документалістикою вкрай розмита, і в цьому Юнґер схожий на людину, яка переповідає сучасникам історії казкових подорожей – або миті далекого, не менш казкового дитинства.
В цьому сенсі Юнґер-філософ украй біографічний, він не намагається прийняти своє минуле таким, яким сам засвідчував його в якості сучасника – але вдається до виснажуючого переписування власного «я» попередніх десятиліть. Те, що кожна жива людина робить через спогади, Юнґер проробляє на папері – він показує, як щоразу з нової точки в часі переописує та переформульовує висловлені в минулому думки. Одні і ті ж враження отримують нові рефлексії та оцінки, а з ними, з різницею в десятиліття, кардинально видозмінюються тексти, які при цьому не змінюють своїх назв, але існують у паралельних версіях. «Свої книги тому так неохоче береш до рук, що перед ними почуваєшся фальшивомонетником», – пише Юнґер у циклі листів «Ризикуюче серце», який існує у двох відмінних варіантах, а іншими мовами для розрізнення навіть перекладається синонімами, як от «Серце шукача пригод» і т.п.
При цьому сама ця збірка розділена не системно, за главами, а немов у звичайному щоденнику – за назвами міст, де їх було занотовано. Водночас автор нічого не говорить про власне побачене і пережите в цих місцевостях, не датує розділи, а ділиться лише внутрішніми роздумами на широку палітру тем. Юнґер майстерно маневрує між стилями Фрідріха Ніцше та Фрідріха Гьольдерліна, пише від першої особи, висловлюється наголошено суб’єктивно, пронизуючи есе поетичними відступами, особистими спогадами, прямим звертанням до читача. Складно визначити жанр таких праць, тому академічні дослідники традиційно розглядають всі праці Юнґера як філософськи значимі – чи це романи, чи есе, чи щоденники, чи трактати, чи листування. Юнґер-мислитель не обмежує себе формами і не намагається вкластися в рамки «науки» літератури чи «науки» філософії. Він – філософ-літератор і письменник-філософ в одній особі.
Що характерно – белетризована проза Юнґера значно чуттєвіша, ніж відсторонено описові щоденники 1940-их рр., де автор нотує будні життя без зайвих душевних порухів. У «Ризикуючому серці» Юнґер використовує реальність як фонове обрамлення для опису внутрішнього світу, сновидних розмислів, тоді як у записах часів війни вже розмисли про прочитане, філософські сентенції і спостереження обрамлюють холодний перелік подій, очевидцем яких стає мислитель, що передає жахи війни без емоцій, як сторонній свідок, відганаючи дійсність від власного серця.
Апробація:
Тези доповіді на XIX Міжнародній літературознавчій конференції «Художній потенціал нефікційної літератури» (Чернівці, Чернівецький національний університет ім. Ю. Федьковича, 26 жовтня 2024 р.).
Публікація:
Вишинський С. Щоденники Ернста Юнгера як зразки філософської публіцистики / Святослав Вишинський // Художній потенціал нефікційної літератури: Матеріали ХІХ Міжнародної літературознавчої конференції (Чернівці, 25—26 жовтня 2024 р.). — Чернівці: Чернівецький національний університет імені Юрія Федьковича, 2024. — С. 30—32.
© 2024
Додати коментар
Увійти через профіль