Неоманіхейство як сутнісна риса лібералістичної дійсності

Ігор Загребельний
Науково-ідеологічний центр ім. Д. Донцова

В одному зі своїх трактатів іспанський мислитель-традиціоналіст Хуан Доносо Кортес (1809-1853 рр.) зробив цікаві зауваження щодо ідей, котрі руйнували традиційне європейське суспільство. «Серед нинішніх хибних думок, – пише Кортес, – немає жодної, котру не можна було б вивести з єресі. Серед сучасних різновидів єресі немає жодного, котрого не можна було б віднести до іншого, раніше засудженого Церквою». Зауваження Кортеса цілком стосується такого явища сучасної емпіричної та ідейної дійсності як неоманіхейство.

Історичне маніхейство було синкретичною релігійною течією, в основі якої лежав крайній дуалізм. На думку перського духовного вчителя Ману та його учнів, існує два бога – добрий та злий. Добрий бог є творцем духовного світу, злий – матеріального світу. Носієм такого дуалізму є і людина зі своєю душею та тілом. У Європі маніхейство існувало як паразитуюча на християнстві єресь і мало особливе поширення на Балканах (богумільство) та на Півдні Франції (альбігойство або катаризм). Навіть такий доволі ліберальний, світський дослідник Інквізиції як Генрі Чарльз Лі визнає, що знищення катаризму вберегло Європу від краху. Катари проповідували крайню аскезу, зокрема відмову від статевого життя і, відповідно, родини, виступали проти Церкви, держави та інших суспільних інституцій, підривали основи середньовічної європейської культури. Якщо уявити, що єресь катаризму не була б винищена полум’яним словом св. Домініка та мечами хрестоносців на чолі з Сімоном де Монфором, Європа спочатку була б знищена зсередини, а потім стала легкою здобиччю для мусульман. Одначе те, що загрожувало Європі майже тисячу років тому, сьогодні втілилося у нових формах і разом з іншими спадкоємницями старих єресей, ім’я яким – «легіон», працює на виродження не лише Європи, але й усього людства.

Перш ніж говорити про неоманіхейство як сутнісну рису сучасної лібералістичної дійсності, потрібно зробити декілька зауважень на тему того, чим саме є сучасний лібералізм. Лібералізм – це надзвичайно динамічне явище, і особливістю нинішнього етапу його розвитку є те, що обсяг цього поняття не обмежується виключно ідеологією та політичною практикою. Сьогодні лібералізм – це, значною мірою, «норма», сукупність емпіричних фактів, що конституюють життя індивідуумів, суспільства, людства і вже в силу своєї звичності не мисляться як продукт ідеології (саме тому прихильники лібералізму дуже часто говорять про «неактуальність», «застарілість», «шкідливість» ідеології – так вони намагаються позбавити легітимності будь-яку ідеологічну альтернативу власному втіленому у життя проекту). Лібералізм – це й парламентаризм, і загальне виборче право, і культ вільного ринку, і світова гегемонія США, і влада міжнародних мондіалістських структур (МВФ, Банк реконструкції та розвитку тощо), і споживацьке суспільство, і «західні цінності», і багато чого іншого. Звісно, «потяг» лібералізму має не лише свої «вагони», але й свій «локомотив». Зараз, наприклад, цим «локомотивом» є явище культурного марксизму – самі ідеї культурного марксизму, інтелектуали, котрі їх продукують та культивують, політики, котрі втілюють їх у життя, різноманітні фонди та грантожерські програми, публічні, відкриті структури та таємні групи впливу. Ми можемо з острахом дивитися на цей «локомотив», та водночас ми повинні розуміти, що «вагони» – це теж жахливо, просто ми до них звикли.

У світлі щойно сказаного також потрібно пам’ятати і про наступний факт. Динаміка лібералізму є динамікою не лише ідей, не лише чітко артикульованої ідеології, але й самої емпіричної реальності. Динаміка лібералізму – це не лише мутація вірусу, але й мутація враженого цим вірусом організму, а також, врешті-решт, мутація пухлин, котрі замінили собою органи хворого організму.

Неоманіхейство існує на різних рівнях сучасної лібералістичної реальності. Його ідеї, його логіка присутні і на рівні ідеології (ідей культурного марксизму), і на рівні нашого повсякденного життя, котре, здавалось би, аж ніяк не пов’язане з політикою.

Польський теолог о. Ксаверій Кнотц у своїй популярній книжці «Секс, якого не знаєте» перераховує цілий ряд сучасних явищ, просяклих духом неоманіхейста. У контексті тематики своєї книги та специфіки своєї душпастирської діяльності загалом (о. Ксаверій – фахівець у сфері етики статевого життя) богослов говорить про неоманіхейську сутність контрацепції, а також зачіпає інші явища – як пов’язані, так і безпосередньо не пов’язані з проблематикою людської сексуальності. Серед цих явищ – зловживання психотропними речовинами (антидепресанти, збуджуючі та заспокійливі препарати, снодійне), пластична хірургія (від ліпосакції та використання ботоксу до збільшення об’єму грудей чи довжини статевого члену), запліднення «in vitro».

Логіку неоманіхейства о. Ксаверій змальовує наступним чином: «Творці класичної форми маніхеїзму проголошували, що людина складається з божественного духа та диявольського тіла. На шляху до досконалості потрібно відкинути зле тіло, щоб визволити добрий дух. Неоманіхеїзм проголошує подібну тезу (у ній лише немає релігійного мотиву): коли людина хоче реалізувати духовні прагнення, тобто необхідність самореалізації без обмежень, то можна, і навіть потрібно, відкидати біологічні зумовленості тіла.

На думку сучасних маніхейців, природа, батьки та Бог (цього разу вже не диявол) дали нам тілесність... Це не був наш розумний і добрий вибір. Якщо людина не вибрала своєї тілесності самостійно, то це означає, що тілесність не має для неї великого значення. Насправді вартісне є лише те, що ми вибираємо самостійно».

До того, що перечислив о. Ксаверій, слід додати ще й збільшення у людському житті ваги віртуального простору, зловживання можливостями якого також звільняє індивідуума від влади матерії. Сюди ж варто віднести більш сміливі експерименти з людським тілом – генна інженерія, плани створення кіборга тощо, тобто все те, що підпадає під категорію трансгуманізму. Припускаючи, що прагнення прихильників трансгуманізму можуть втілитися у життя, слід пригадати слова, залишені видатним консервативним мислителем Клайвом Стейплзом Льюїсом (1898-1963 рр.): «Людська природа буде останнім бастіоном, що впаде перед людиною. (...) Остаточна перемога людини над природою виявиться скасуванням Людини».

Цілком у контексті неоманіхейства ми повинні сприймати ще два явища, котрі активно впроваджує в життя і захищає лібералізм – теорію гендеру та расовий релятивізм.

Сам концепт гендеру є нейтральний. Гендер – це соціокультурний вимір людської статевості. Стать маніфестується на декількох рівнях. Передусім, вона закорінена у сфері метафізичних принципів. Ці принципи втілюється у тілесності та психології. Чоловік і жінка – це дві різні моделі онтології та епістемології. Нарешті, стать проектується на соціокультурному рівні. Для позначення цього рівня маніфестації цілком прийнятно користуватися окремим технічним терміном (тим же поняттям «гендер»). Одначе проблема полягає у тому, що концепція гендеру формувалася у цілком неоманіхейському дусі: гендер розглядався не як проекція біологічної, тілесної статі, а як сутність, цілком від біологічної статі незалежна і, в більшості випадків, їй ворожа.

Перекладаючи гендерну теорію на мову класичного маніхейства, можна зобразити її наступним чином. Є злий бог, котрий наділяє людину біологічною статтю і вимагає від неї поведінки (сексуальної, культурної, політичної), що є цією статтю детермінована. Натомість є добрий бог – творець «духу», гендеру (збоченої, хворобливої квір-ідентичності). Потрібно здійснити вибір: або й надалі бути рабом власного тіла, прислуховуватися до тих норм, котрі воно диктує, або відкинути ці норми і жити вільно – так, як це передбачає твій гендер...

Важливо зауважити, що гендерне маніхейство є надзвичайно агресивним. Якщо спочатку його ідеологія спрямовувалася на емансипацію «природного» відсотка носіїв збоченої статевої ідентичності, то зараз вона прагне опанувати все суспільство, намагається цілком нівелювати значення біологічної статі. Йдеться передусім про поширені на Заході педагогічні практики, в основі яких лежить погляд на дитину як безстатеву істоту, котра самостійно має обрати свій гендер.

Іншим різновидом неоманіхейства є расовий релятивізм. Так само, як в основі теорії гендеру лежить нівеляція біологічної статі, основою расового релятивізму є відмова визнавати біологічну расу об’єктивним антропологічним чинником. Гендерна теорія протиставляє статі своє маніхейське божество – гендерну ідентичність. При цьому двом біологічним статям (а також, відповідно, двом похідним від них традиційним гендерам – гендерам гетеросексуального чоловіка і гетеросексуальної жінки) гендерна теорія протиставляє плюралізм гендерів (окрім гендерів гетеросексуального чоловіка і гетеросексуальної жінки гендери пасивних і активних гомосексуальних чоловіка і жінки, гендери бісексуалів, гендери транссексуалів, гендери людей, котрі ще не визначили своєї ідентичності і т.д.). Кількість гендерів може зростати в залежності від способу класифікації, та в будь-якому випадку сконструйований гендер буде сприйматись як такий, що має більші онтологічні підстави, аніж біологічна стать). У випадку з расовим релятивізмом ситуація дещо інша. Погляду на людину як на представника визначеного расового типу расовий релятивізм протиставляє людину-взагалі – також абстрактне маніхейське божество, котре, одначе, є універсальним (на відміну від плюралізму гендерів).

Коли ми подивимось на ранні етапи розвитку лібералізму, то побачимо там боротьбу проти монархії, органічного станового поділу суспільства, Церкви та моралі. Зараз же обрії боротьби лібералізму сягають прагнення знищити людину на базових, біологічних рівнях її існування. Досить показово, що цей фронт неоманіхейської боротьби є досить цілісним. Погляньмо, наприклад, на нещодавно призначеного міністра освіти Франції Наджат Валло-Белькасем. Вона відома як радикальна прихильниця «гендерної рівності», феміністка, апологет абортів. Водночас вона активно захищає права кольорових мігрантів, а також експерименти з людськими ембріонами. Тобто, в одному «букеті» ми маємо боротьбу проти традиційної людської статевості, прагнення стерти з лиця Землі залишки білої Франції та білої Європи і жагу знищити людину в перспективі клонування, генної інженерії тощо.

Будучи людиною релігійною, природно бачити у єресях діяння Диявола. Нам добре відомий образ одержимої людини, котру трусить, кидає у різні сторони під впливом демонічної сили. Дещо подібним є ідеал неоманіхеїв. Їхня мета – це постлюдина, дивідуум, звільнений від будь-яких традиційних норм, в т.ч. від тих, котрі продиктовані людською тілесністю. Цю постлюдину кидає з одного боку в інший, її душу трусять найрізноманітніші бажання безкінечної емансипації, вона – це перекотиполе відчуження від людської сутності. Сьогодні боротьба з лібералізмом – це не просто боротьба за Церкву та Батьківщину. Значною мірою боротьба з лібералізмом – це боротьба за збереження Людини.