Святослав Вишинський
Інститут філософії ім. Г. Сковороди Національної академії наук України
Війна, боротьба, конкуренція супроводжують людство протягом усієї його історії як невід’ємні складові становлення цивілізації. Війна як крайня форма конкуренції змушує спільноти управлятися в ефективності, щоби вижити і не опинитися в підкореному становищі. А безкінечна боротьба за владу, визнання і панування розкручують спіраль історії і, на перший погляд, є побіжним стимулом прогресу. Відтак з висоти геґелівського діалектичного процесу – війна як двигун технічного поступу виглядає необхідним злом, яке веде до «кращого» і «досконалішого» майбутнього. Але чи виправдовує велика, надлюдська, надвидова мета – жертви унікальним та одиничним? Чи є потреба в конкуренції і взаємному поборюванні фундаментальнішою за потребу в консолідації? Іншими словами: чи може людство рухатися вперед, долати себе, оминаючи війну і будь-яку форму внутрішньої боротьби?
Адже поряд зі здатністю мислення і саморефлексії, людину вирізняє свобода. З-поміж усіх істот людина є найменш обумовленою. Свобода творити є настільки ж вагомою, як і свобода мислити. Отже, свобода стверджується і має своєю ціллю те, що ми називаємо «могутністю» – реалізацією волі. Іншими словами: свобода утверджується через владу (над собою, над іншими, над природою). І якщо влада над людиною має у своїй основі потребу визнання, а відтак і творення ієрархії, заснованій на нерівності (Ніцше 1993a: с. 332) – то влада над природою заснована на волі до подолання – як зовнішніх обмежень, так і власної недосконалості, слабкості, незнання та ін.
Характерно, як у першій і другій половинах XX ст. перепліталися ці різні волі в міфологічних образах Солдата (Koslowski 1991: S. 36) і Дослідника. І якщо на етапі соціальної мобілізації, особливо в тоталітарних суспільствах, переважав перший, мілітарний тип героїзму, то вже після Другої Світової війни відбувається помітний зсув – на першу позицію пропаганди виходить фігура Дослідника. Вона включає і образ ученого, і мандрівника, і космонавта (Nikiforov 2017: p. 135–165) – титанів, що уособлюють мирну працю, тоді як образ Солдата відходить на другий план. Фігура шукача пригод прямо протиставляється кривавому марнославству. В чому причина такого повороту – і яке значення він має для сьогодення?
Перефразовуючи Фрідріха Ніцше «про шлях того, хто творить» (Ніцше 1993b, с. 64), на шляху волевиявлення належить правильно вибрати супротивника. Якщо виходити з методології Володимира Стуса, то в ситуації модерну як фази цивілізаційного прискорення (Стус, Константинова 2009: с. 35) цей імпульс знаходить вихід, з одного боку, в мілітаризмі – коли висока пасіонарність обмежена в ресурсах. З іншого боку, щойно людство відкриває безмежний космічний простір, то пафос війни як боротьби за простір і ресурси втрачає свою силу. Географічні відкриття, підкорення атому, полюсів та океану, а головне: стрибок у космос з його неймовірною інтелектуальною напругою всієї соціосистеми – стали найвищими проявами самоподолання, і водночас найменш прагматичними у своїй основі. Чари незвіданого в масовій культурі пересилили героїчну естетику смерті і вбивства собі подібних, і на декілька десятиліть фігури космонавтів, фізиків та інженерів «з племені Ікара» (Юность 1964: с. 2) впевнено зайняли місце, яке раніше обіймали солдати.
І якщо шлях воїна, шлях війни – це реалізація можливого, то шлях розуму – це зміщення рамок можливого, трансгресія через самопожертву, яка позбавлена бажання владарювати над собі подібними. Проте історія свідчить, що готовність об’єктивувати противника-як-мету не в особі свого ближнього, а в особі зовнішніх сил (пізнання духу, матерії, освоєння земних і космічних глибин), у цивілізацій проявляється циклічно і в обмежені часові періоди. Попри ідеалістичний характер таких поривів, в умовах дефіциту ресурсів і заповільнення темпів розвитку людство не волітиме «тотального миру».
Література:
Koslowski, P. (1991). Der Mythos der Moderne. Die dichterische Philosophie Ernst Jüngers. München: Wilhelm Fink Verlag.
Nikiforov, Y. (2017). Decommunized: Ukrainian Soviet mosaics. Kyiv: Osnovy Publishing.
Ніцше, Ф. (1993). Жадання влади. Спроба переоцінки всіх цінностей. В: Ніцше, Ф. Так казав Заратустра. Жадання влади. Київ: Основи, с. 329–414.
Ніцше, Ф. (1993). Так казав Заратустра. Книжка для всіх і ні для кого. В: Ніцше, Ф. Так казав Заратустра. Жадання влади. Київ: Основи, с. 7–326.
От редакции (1964). Вот они – из племени Икара... Юность. Литературно-художественный и общественно-политический ежемесячник, (11), с. 2.
Стус, В., Константинова И. (2009, 23–29 марта). Вторая тридцатилетняя война. Эксперт, (11), с. 34–39.
Апробація:
Тези доповіді для конференції «Філософія: Нове покоління. Куди йдемо: що здобувають ідеї та дії», Національний університет «Києво-Могилянська академія», 30—31 травня 2026 р.
© 2026
Додати коментар
Увійти через профіль