Святослав Вишинський
Інститут філософії ім. Г. Сковороди Національної академії наук України
Уявлення про Україну та українську ментальність протягом століть формувалися крізь призму одвічної боротьби за особисту та національну волю і свободу. Козацький фронтир, Дике поле, простір, де не діють репресивний бюрократичний апарат, закони і системи примусу, викарбували архетипічний образ України як східноевропейського Нового світу, в який виселялися і в якому самореалізовувалися біглі люди, що покладаються не на державу, а на власні сили – і самоврядну спільноту рівних та волелюбних. Нині ж, в умовах великої війни, Україна чи не вперше у своїй історії демонструє максимум концентрації влади та обмежень прав і свобод громадянина. Як це співвідноситься з національною ідеєю та самосвідомістю українського народу? Чи схильні українці до «тотальної мобілізації» та авторитарного правління? Чи зможе суспільство після війни повернутися до демократичного самоврядування? Які стратегії обирають українські еліти і прості громадяни – між диктатурою, отаманщиною і втечею від державності?
Апробація:
Тези доповіді для Міжнародної науково-практичної конференції «Читання Мізеса — 2024. Від забуття до відродження» (Львів, Український католицький університет, 28 вересня 2024 р.).
© 2024
Додати коментар
Увійти через профіль