Костянтин Рахно
Інститут керамології Національної академії наук України
Італійський «професор-моджахед» Клаудіо Мутті (народився 1946 року) та його ґрунтовні дослідження езотеризму, символізму й релігії, на жаль, мало відомі в Україні, хоча вкраїнським правим вони могли б бути цікаві як досвід академічного застосування спадщини Фрідріха Ніцше, Мірчі Еліаде, Рене Ґенона й Юліуса Еволи. Не менш цікавими є його дослідження «Залізної гвардії» Корнеліу Зелі Кодряну. Спиняє на цьому шляху лише те, що пан Мутті є запеклим прибічником такого малоестетичного й ворожого українцям явища, як російське неоевразійство, включно з політичним його виміром. Можливо, пояснення цього лежить десь у націонал-маоїстському минулому респектабельного нині науковця.
Барон Евола геть не вкладається в москвоцентричні геополітичні концепції, тому доводиться його критикувати й «виправляти». Проте саме він має рацію, позаяк арабський соціялізм дійсно еволюціонував у бік ортодоксального марксизму й спілки з тиранічними комуністичними режимами. Найсвіжішим прикладом є співпраця кривавого сирійського диктатора Башара аль-Ассада з неосталіністом Владіміром Путіним. Еволині побоювання якраз були виправданими. Намагання ж професора Мутті відмежувати цю гілку лівих од комунізму чимось нагадує наївну позицію противників сенатора Маккарті, котрі вважали комуністами лише тих громадян Сполучених Штатів, які мали членський квиток Комуністичної партії, а решту людей аналогічних переконань, але позірно безпартійних, – ні.
Кумедним виглядає й посилання Мутті на конспірольоґію у випадку з Саудівською Аравією, бо дуже складно пояснити, чому клясикові традиціоналізму подобався саме ворог сучасної Російської Федерації. Ще більш комічною є спроба побачити щось традиційне в створенні Іслямської Республіки Іран, адже то, як сказав би Жан Бодрійяр, псевдоісторична псевдоподія, яка імітує відновлення усталеного ладу з багаторічним запізненням, і належить до типових симулякрів сучасної історії. На це вказує, насамперед, антимонархічний характер іслямської революції.
А тепер найголовніше в статті, що розкриває суперечності між традиціоналізмом і антизахідним евразійством: цілком очевидно, що арабський соціялізм в усіх його різновидах, включно з баасизмом, є ворожим традиціоналізмові. Причиною цього є його відмова від етнічних традицій, марксистське осердя та постійний рух на зближення з ортодоксальним комунізмом. Традиціоналістські клясики також вимагають підтримувати західний колоніялізм як вияв цивілізаційної ролі білої людини та визнають Захід, за всіх застережень, меншим злом, аніж большевизм. Запозичена в росіян антисаудівська й антиваггабітська риторика мусить бути, щонайменше, пом’якшена. І симпатії традиціоналістів мають бути на боці не проросійської єгипетської воєнщини, як у евразійців, а «Братів-мусульман». Отож вітчизняні праві мусять обирати, з ким вони й хто вони – традиціоналісти чи евразійці.
Див. також:
Мутті К. Евола і Насер.
© 2014
Додати коментар
Увійти через профіль