Клаудіо Мутті
Переклав з англ. Костянтин Рахно
Інститут керамології Національної академії наук України
У п’ятому десятилітті минулого століття, після того, як король Фарук був висланий у вигнання і проголошено республіку, в Єгипті Вільні офіцери почали програму реформ, націоналізували іноземний капітал, вигнали британські війська з Суеца, відмовилися від військових союзів, нав’язуваних Лондоном, надали притулок сотням колишніх німецьких посадовців, переслідуваних у їхній країні. Гамаль Абд ель-Нассер і його товариші встановили форму соціялізму, що, відповідно до їхнього пан-арабського проекту, повинна була поширюватися на всю арабську націю.
Тому в 1956 році, коли єгипетський народ мусив протистояти англо-франко-сіоністській агресії, багато з тих, хто боровся проти західних плуто-демократій, розглядали Єгипет в якості нового фронту проти старих ворогів і висловлювали свою солідарність з єгипетським народом і його Лідером.
Італійські неофашисти не забули проарабську та проіслямську позицію, яку займала їхня країна в період фашизму, і згадали, що під час Другої світової війни незалежницькі рухи мусульманського світу співпрацювали з Римом і Берліном.
Юліус Евола, який у 50-х активно співпрацював із неофашистською пресою, написав статтю, яка з’явилася під заголовком «Емансипація ісляму є шляхом до комунізму» в «Il Meridiano d’Italia» (3 березня 1957); ця ж стаття, дещо змінена, була перевидана в неаполітанській газеті «Roma» (25 червня, 1958).
На думку Еволи, неофашисти роблять помилку, тому що, дивлячись співчутливо на «іредентистські арабські рухи й єгипетські ініціятиви» та засуджуючи колоніялізм без розбору, вони забули, що останній представляє «істинний принцип гегемонії білої раси». За Еволою, «досить очевидно, що вищевказані рухи за незалежність зазнають ризику простування в комунізм»; на його думку, нассерівський Єгипет просунувся більше за інші країни по цьому небезпечному шляху. Позиції, представленій нассеризмом та іншими визвольними рухами в мусульманському світі Евола протиставляє «ортодоксальний іслям», який «у даний час захищається Саудівською Аравією й організацією «Брати-мусульмани», хоча остання і включила в свої програми «екстремістські ідеї для радикальної соціяльної реформи».
Якщо, стосовно «гегемонії білої раси», слід зазначити, що в огляді «Lo Stato» (липень 1936) той же Евола подав тему «вищости білої раси» як проблематичну, то важко зрозуміти, як він міг вбачати іслямську ортодоксальність у Саудівській Аравії, оскільки секта ваггабітів завжди вважалася чужовірною всіма майстрами іслямської традиції.
Крім того, дивно, що Евола не брав до уваги той факт, що Саудівська Аравія була результатом «окультної війни», розв’язаної Англією проти Османської імперії, і що в 50-ті роки вона стала важливою шаховою фігурою в американській стратегії.
Правду кажучи, після Другої світової війни Евола дотримувався думки (див. «Орієнтації»), що відповідно до історичних обставин (не з ідеольоґічної точки зору) Захід становить «менше зло». Як відомо, в його очах головний ворог був представлений Совєтським Союзом, який розглядався як реальна небезпека багатьма західними людьми. Така одержимість комунізмом змусила і його, як і багатьох інших, вбачати комуністичну загрозу також там, де її не існувало: у Єгипті насправді комуністична партія була заборонена, а її керівників, багато з яких були жидами, було знешкоджено.
У згаданій статті Еволи присутня концепція, що вважається «суттєвою» самим автором і висловлена наступними словами: «мусульманські народи стають незалежними від Заходу тільки озахіднюючи самих себе, тобто приймаючи духовне і культурне західне вторгнення». Іншими словами, «вони звільняють себе, відмовляючись великою мірою від своїх традицій і наслідуючи західні держави у більш-менш досконалий спосіб».
Якщо страх, що боротьба проти західної гегемонії може підштовхнути мусульманські країни межи руки комунізму, не був виправданим, то Евола не був повністю неправим, коли стверджував, що політична емансипація від колоніалізму часто супроводжувалася прийняттям відчужуючих культурних елементів. Очевидно, що в цей період Евола не міг бачити ті можливості, які через двадцять років призвели до «іслямського пробудження» і дозволили деяким мусульманським народам, як от іранці, звільнитися від домінування Заходу, відхиливши імпортовані ідеольоґії та спрямувавши свою увагу на традиційні моделі.
Див. також:
Рахно К. Евола і Насер. Коментар перекладача.
© 2014
Додати коментар
Увійти через профіль