На перший погляд сама постановка питання про зв’язок націоналістичної партії ВО «Свобода» та робітництва навряд чи можлива. Адже згідно ліберальної політології ця партія – «типово права». Розшифровуючи коротко вона за те, щоб Ахметов говорив українською.
Частина заходів агітації та прямої дії на захист робітників, проведені цією партією, свідчать про те, що активісти організації не сприймають соціальний статус робітника як популістський. Тим більше, що аналіз неформальної комунікації (у соціальних мережах тощо) доводить, що капіталізм для них неприйнятний. Хоча, звичайно, наявність у партії дрібного та середнього бізнесу, як і ОУНівська спадщина не роблять з поплічників Тягнибока марксистів.
Щодо ВО «Свобода» з’явилися коментарі, уже до речі не поодинокі, про її антикапіталістичність. Оцінки різняться від того, що партія типово правопопулістська аж до того, що вона загрожує появі «необхідного» Україні правоцентристського проекту. Перше говорять ліві маргінали, друге писав проамериканський журнал «Тиждень».
І справді, ця приваблива для коментування партія може викликати ще більшу хвилю емоцій. Адже вона спроможна дати позитивну відповідь на питання про своє ставлення до робітництва.
Україна – суспільство класове, де розрив між багатими і бідними – прірва, яку не можна подолати без революції, як і Дніпро переплисти. Бо ж там і поступовство соціал-демократії чи то кане, чи то тоне. Адже будь-які реформи розбиваються об сумнів доцільності перерозподілу капіталів, які вкрадені і представлені у народному фольклорі словом «прихватизація». Бо ж перед будь-якими політичними рішеннями щодо них постане питання їх легалізації. А хто хоче легалізації олігархів?
ВО «Свобода» має ідеологічно вмотивоване членство. Соціальний націоналізм – їхня ідеологія. Традицію якої вони зводять ще до Міхновського. Стецька з його наголосом на робітничому русі Тягнибок позиціонує як батька-засновника. Суть відповіді за логікою такого світогляду на дане питання полягає у тому, що керівники, якщо вони не хочуть стримати розвиток партії, мають піти на пряму взаємодію із робітником і організовувати його. Врешті ставати конкурентами комуністів.
Їм необхідно для розгортання своєї участі у ньому декілька речей. По-перше, поглянути у минуле на ставлення попередників до робітництва як економіко-політичного явища. І в нагоді їм стане як спадщина ОУН, так і нагромаджений досвід теоретиків Консервативної революції. По-друге, виробити конкретну програму організаційної роботи. Що потрібно розвивати – профспілки, кооперацію, робітниче самоврядування тощо. Як розвивати – створювати за допомогою членства, захоплювати існуючі компанії за допомогою робітників тощо. По-третє, почати діяти в організаційно. Орієнтувати частину членства не тільки на партійну роботу, а й на соціальну діяльність з облаштування вказаних форм боротьби робітництва.
Активізм у таким чином спрямованій роботі на робітництво, студентство і селян зможе зіграти настільки сильно, що у перспективі можемо стати свідками зміни політичного простору.
Звичайно, цьому заважатиме держава, яку контролюють представники великого капіталу. Не спатимуть і конкуренти, в першу чергу і самі ліві, попри всю їхню предметну маргінальність (КПУ, СПУ, Боротьба) або сектантство ідеологічної вузькості (Автономна спілка трудящих). Загальмувати логічний процес розвитку «Свободи» може заважати і частина керівництва, яка традиційно сповідує цвілі штампи діаспори про ідею справедливості як ідею комунізму.
Описана течія сьогодні зароджується, чи дасть вона результати – побачимо. І основним випробуванням буде діяльність фракції ВО «Свобода» у новій Верховній Раді. Чи стане кінець жовтня для цієї партії початком політичної весни – покажуть голосування і перший сніг.
© 2012
Додати коментар
Увійти через профіль