Керрі Болтон: Традиціоналістська циклічна парадиґма проти Модерністської парадиґми лінійного «проґресу»

Керрі Болтон

Переклав з англ. Андрій Волошин
Український традиціоналістичний клуб

Це есе досліджує історичні перспективи ряду Високих Культур і приходить до висновку, що загальний Традиційний світогляд базується на циклічному підході, який сприймає ріст, розквіт і загибель суспільств (а ширше – цивілізацій) за аналогією з циклами пір року. Значення традиціоналістського підходу розглядається як предикативний метод з більшою закономірністю ніж нетрадиціоналістські підходи до історії, які є лінійними, дарвіністськими та “прогресивними”. З огляду на традиціоналістське сприйняття, багато чого з того, що сьогодні називається “прогрес” може бути сприйняте як “нічого нового під сонцем”, а точніше як відтворення симптомів культурного занепаду, які проявлялись тисячі років в аналогічних циклах попередніх цивілізацій.

Традиційний історичний світогляд

Традиціоналістський підхід до історії – циклічний. Ця стаття буде зосереджена головним чином на Високих Культурах. Культура перестає бути “Традиційною”, коли вона більше не відчуває свого зв’язку з Божественним. [1]

Евола описує цей традиціоналістський світогляд, як “метафізику історії. [2] В.Б. Єйтс переконливо описав Традиційний соціальний порядок, як “єдність буття” у стилі Візантійської культури, де “релігійне, естетичне і практичне життя було єдиним. ...“ [3]

Високі культури мають фундаментальні спільні риси. Ця спільність виходить за рамки часу, раси і географії. Таким чином культура можна сказати – морфологічна. Звідси видно такі ж широкі позиції і структури у Високих Культурах, як німецька, єгипетська, культура ацтеків, японська та ведична, які далекі одна від одної географічно та етнічно. Вони мають касти [4] як основу соціального порядку, що відображає божественний космічний порядок на землі, мають правителя буквально божественного походження, щонайменше священика-царя, а часто Бога-Короля, та розглядають свою власну культуру як частину циклу. [5]

‘Модерний’ історичний світогляд

Як і в теорії біологічної еволюції, яка бачить життя як висхідне в прогресивний лінійний спосіб, історія в сучасному світі розглядається як хроніка узагальненого людського сходження від нетехнічного племені до “сучасної” технічної цивілізації. Отже загальний оптимізм ХІХ століття Машинної Доби як кінцевий людський потенціал нескінченної тривалості, заклав основу для подальшого комплексу переваги нашої ери. Цей оптимізм у найвищих інтелектуальних колах було переконливо висловлено в ХІХ столітті біологом А.Р. Уоллесом, в книзі влучно названій «Дивовижне століття» (1898):

“Не тільки наше століття перевершує все, що було до нього, але ... це краще порівняти з усім попереднім історичним періодом. Отже він повинен констатувати початок нової ери людського прогресу. ... Ми, люди ХІХ століття не барились його прославляти. Мудрі і дурні, вчені і невчені, поети і журналісти, багаті та бідні, однаково поповнюють хор захоплення прекрасними відкриттями і винаходами нашого століття, і особливо тими незліченними витворами науки, які в даний час є невід’ємною частиною нашого повсякденного життя, які нагадують нам кожної години нашу неосяжну перевагу над нашими, порівняно, неосвіченими предками“. [6]

Мабуть кілька уривків більш лаконічно висловлюють антитезу між “Модерністськими” і Традиціоналістськими підходами до історії. Д-р Уоллес уособлює дарвіністський світогляд не тільки з точки зору біологічної еволюції, але і в плані того, як ця еволюційна доктрина застосовувалась і застосовується до історії, економіки та суспільства. Він бачить історію як пряму лінію підйому з його (і нашою) епохою на вершині.

Зростання та Падіння

Традиціоналісти бачать речі інакше. Немає Епохи, яка являла би собою вершину людської соціальної чи культурної еволюції. Швидше традиціоналісти бачать припливи і відливи багатьох культур і цивілізацій, що зростають і спадають в їх власному контексті. ХІХ, ХХ та ХХІ століття представляють для неотрадиціоналістів один аспект конкретної цивілізації, (в даному випадку – західної), а не кульмінацію узагальненої історії. Технічні винаходи нашої цивілізації не являються унікальним явищем бо традиціоналісти визнають, що такі великі технічні цивілізації зростали в далекому минулому, тільки для того щоб занепасти та загинути серед своїх почуттів оптимізму, або того, що називали hubris. [7]

Традиційні суспільства були проявом божественного космічного порядку. Було багато ритуалів для забезпечення нерозривності між суспільством і Божеством, наприклад, в обрядах індуїзму [8], або людських жертвах ацтеків Сонцю [9]. Модерністські суспільства, на відміну від традиціоналістських, можуть бути визначені з точки зору розриву цієї осі, який найбільш добре видно на тій важливості, яку суспільство починає надавати торгівлі та техніці; зовнішнє та матеріальне, на відміну від внутрішнього і духовного; перехідне раціональне, на відміну від віри. Такому суспільству не вистачає будь-якого аспекту сталості і, отже, воно стає все більше предметом скептицизму, самокритики, сцієнтизму, фракційності та секуляризму, із загальною втратою віри в своє буття, це так би мовити те, чим Захід являється зараз і був впродовж кількох століть. Таке суспільство або ціла цивілізація змінюється іншою, яка вступила в стадію, яку Шпенглер назвав би «Весною».

В цьому “Зимовому” циклі, Шпенглер констатує «бажання грошей» у всіх Пізніх Цивілізаціях[10]. Традиціоналісти від ведичних [11] до нордичних [12] мають недовіру до торгівця, на відміну від модерністів, які вбачають успіх в бізнесі, як вищий сенс. Дещо подібну точку зору можна побачити в (1 Тимофія 6:10), де згадується любов до грошей, як корінь усякого зла. Тому соціальні порядки та установи Божественного походження [13] замінюються у пізньому або Зимовому циклі цивілізації[14] деградованими матеріалістичними формами: дхармічних воїнів замінено солдатами, Богів-Королів – парламентами, релігії – соціальними доктринами, торгівець стає фактичним правителем в пізньому циклі.

Модерне & Традиційне

Дотримуючись циклічної концепції історії Шпенглера, Евола, що переклав його та інших Древніх на італійську, додав до цього концепцію подвійності цивілізацій, які можна категоризувати як Традиційне і Модерне. Евола вбачав кінець циклу Західної Цивілізації, початок якого він приписував Пізньому Середньовіччю, як початок супер-циклу Модерну. Всі ті цивілізації, які прийшли і пішли раніше, лишались в контексті Традиційного. В першому розділі свого трактату по алхімії, що називається «Множинність і подвійність цивілізацій», Евола стверджує:

Останнім часом на відміну від поняття прогресу та ідеї, що історія була представлена більш-менш суцільною висхідною еволюцією колективного людства, була підтверджена ідея множинності форм цивілізації і відносної некомунікабельності [15] між ними. Відповідно до цього другого і нового [16] бачення історії, історія розпадається на епохи та роз’єднані цикли. ... Цивілізація пробуджується, поступово досягає кульмінації, і впадає в темряву, і, найчастіше, зникає. Цикл закінчився... [17]

Евола розглядав цей оновлений циклічний підхід до історії як “здорову реакцію на ідолопоклонство перед історією, як прогресом”, яке було продуктом західного матеріалізму. Він запропонував цей додатковий дуалістичний вимір, проте застеріг, що Шпенглерівська циклічність не повністю все пояснює. На додаток до “множинності цивілізацій”, має бути визнана історична “подвійність”. “Сучасна цивілізація стоїть на одному боці, а з іншого боку – сукупність всіх цивілізацій, які передували їй.” Для Західної цивілізації він назвав кінець Традиційної фази і початок сучасного супер-циклу, “пізнім Середньовіччям”, де стадія вознесіння Традиції є повною. З того часу “сучасна цивілізація” повністю відрізала себе від минулого. “Це означає, що для переважної більшості сучасників будь-які можливості зрозуміти традиційний світ були повністю втрачені“. [18]

Евола вважав, що “великим ділом” Традиціоналістів буде вихід за межі сучасної епохи і відновлення зв’язку з Традицією.

У 1938 Евола намагався написати короткий огляд Традиціоналістського підходу до історії, де він визначив Традиційну та Модерну цивілізації:

“З одного боку є традиційні культури … Осі цих культур та вершина їх ієрархічного порядку складаються з метафізичних, надіндивідуальних сил і дій, які служать для інформування та виправдання всього, що є лише людським, тимчасовим суб’єктом становлення та “історії”. З іншого боку, є “модерна культура”, яка насправді анти-традиційна і яка виснажує себе в створенні чисто людських і земних умов і в загальному їх розвитку, у гонитві за життям, повністю відокремленим від “вищого світу”." [19]

Універсальність циклічного світогляду

“Весь космічний порядок знаходиться піді Mною. Моєю волею він проявляється знову і знову, і Моєю волею це знищено в кінці”. (Бхагавад-Гіта, Гл. 9:8)

Оскільки Традиціоналісти пристосовані до ритму Життя [20], вони знають, що історія складається з припливів і відливів великих просторів, всередині яких цивілізації ростуть, процвітають і падають, морфологічно у великих просторах часу. Для Древніх всередині цих просторів часу – знаходяться цикли: Великий Рік халдеїв та еллінів, етруський та латинський Saeculum, іранський Aeon та індійський Kalpas.

Греки і римляни посилались на чотири епохи, названі іменами чотирьох металів: золота, срібла, бронзи і заліза. У період між Бронзовим і Залізним циклом – був проміжний Героїчний цикл, де Герої протистояли вторгненню Хаосу. Індуси також мають чотири циклічних поділи: Сатья Юга, Трета, Двапара і Калі, остання з яких – Темна Добра занепаду і хаосу. Перси мали чотири цикли названі за золотом, сріблом, сталлю та “складним залізом”. [21] Халдейський погляд був подібним. Майя мали сонячні цикли [22], з п’ятим героїчним циклом, у якому воювали гіганти. Китайська традиція розповідає про 10 давніх століть, названих КІС, які померли в послідовності. Буддисти мають “Сім Сонць” або епохальних циклів, включаючи теперішній. Хопі з Арізони, попередники Цивілізації Майя, стверджують, що були троє попередніх “циклів світу ” або “Сонць” (Хенкок, 213). Згідно зі знанням хопі, пов’язаним зі старцем Хенкок, цей цикл закінчиться “Якщо люди не змінять свій спосіб життя”. “Дух світу стане зруйновано”. Старець вважав, що світ погіршився з часу, як йому повідав знання його дідусь на початку 20 ст. Старець говорив, як Традиціоналіст, що вбачає моральний і духовний занепад причинами завершення нинішнього циклу: “Більше немає цінностей – жодної - і люди живуть так, як вони хочуть, без моралі і законів. Це ознаки того, що час прийшов”. Старець заявив, що єдиним шансом є те: “що хопі не відмовляться від своїх традицій та поширять їх традиціоналізм на решту світу”. Він пояснив, що все зумовлено відповідно до божественного закону. [23]

У Книзі Даниїла, злет і падіння цивілізацій представлені статуєю чотирьох цивілізацій, що символізують голову з золота, груди і руки зі срібла, живіт і стегна з міді, ноги з заліза і ступні з заліза та глини. [24] Іслам стверджує, що існує спадкоємність пророчих циклів, кожен закінчується розкладом цього циклу, а зв’язок з божественним відновлюється новим пророком. [25]

Скандинавська космологія переконливо записана у Волюспі, де пророчиця пояснює Одіну створення і руйнацію космосу. Вона стверджує, що до теперішнього було Дев’ять Світів: “Дев’ять світів Пам’ятаю, дев’ять дерев життя / Перед тим як Світове Древо виросло із землі”. [26] Теперішній або десятий Цикл закінчується смертю бога сонця Бальдра і темні сили, які представляють хаос розв’язують битву з Богами, катастрофічний Раґнарок. [27] Скандинавська космологія показує, що навіть Боги підвладні циклам історії, оскільки більшість з них гине в Раґнарок, але вони свідомі, що це їх Доля або Вірд. Попередній до Раґнароку цикл, як і Ведичний, являється хаосом серед смертних. Зокрема, спостерігається розлам сімейних уз і зради стають загальноприйнятими. “Брати будуть воювати і вбивати один одного / Кровні зв’язки синів сестер буде роз’єднано. / Жорстий світ. Блуд рясніє, / Залучаючи до зради подружжя інших”. [28] Цей уривок відображає моральну гниль, характерну для кінцевого циклу цивілізації. Це також час насильства: “Сокири час, час меча, щити будуть розколоті; / Час вітру, Час вовка, рано світ вичерпується ... / ніхто не щадитиме іншого.” [29] Помираюче світове дерево палахкотить / У пронизливому трубному звуці приреченості...“ [30] Сили хаосу, світовий змій Йормунґандр, Фенрір Вовк, Гарм Хель-хаунд, Суртр, та їхні орди напустились на світи богів і смертних. [31] Земля хитається, сонце тьмяніє, падають зірки, вогонь охоплює сам космос та обвиває “Життя-підтримувача (Іґґдрасиль). [32] Після катаклізму починається новий цикл: “Інша земля від моря / знову зеленіє”. [33] Бальдр повертається в якості головного Бога нового циклу. [34] Це вводить нову Золоту Добу чесноти, радості і спокою “впродовж багатьох віків”. [35]

Золота Доба

На відміну від лінійного погляду на історію, традиціоналісти вважають, що людство спустилось з Золотої Доби, аніж розвинулось з примітивного стану. Це метафізичне еквівалентно шпенглерівському весняному циклу для цивілізації.

Традиціоналізм стверджує, що Золота Доба була з початку, звідки слідує поступова стагнація і спад та повернення до хаосу, оскільки зв’язок між людиною і Божественним переривається. Існує відображення цієї віри: в міфі про Адама і Єву представлено первинну людську досконалість та Падіння з цього стану, яке є розривом зв’язку між ідеальним людством та Божественністю. [36] Ісус саме в цьому традиціоналістському контексті може розглядатися як Герой, що приносить себе в жертву, щоб відновити зв’язок між людиною і Богом, а також стоїть на чолі армії, яка войовничо перемагає ворогів у кінці декадентського циклу, який прирівнюється до Калі Юги, Вовчої Доби, тощо. [37]

Первинна Золота Доба в індуїзмі називається Сатья-Юга (Сатья = Буття), в латинській релігії Золоту Добу розпочинав Сатурн. У Єгипті перший Цикл, Зеп Тепі, був Золотою Добою, під час якої правила династія Богів. [38] Золоті Віки традиційних культур – це часи, коли людство було єдиним з Богами, підтримуване виконанням обрядів, і підкріплене кастами воїнів [39], під правлінням священиків-королів. [40] Цивілізація Майя посилається на свою Золоту Добу, як на час великих знань, які як і багато інших були загублені, у тому числі і можливість “вимірювати площу землі”. [41]

Евола пояснюючи універсальний загальний занепад, ставив питання, як “вище може вийти з нижчого”, “більше з меншого”? [42]

Відповідно до платонівського викладу діалогу між Солоном та єгипетськими жерцями, жерці заявляли:

“О Солон, ви, греки, всі діти, і немає такої речі, як давній грек. Ви всі молоді натурою; у вас немає вірування закоріненого у стару традицію і немає знання посивілого з часом. І ось чому так. Бо були і будуть різні лиха, що знищують людство ... так що ці родоводи вашого народу... трохи більше, ніж дитячі історії“.

Приплив і Відлив історії

Шпенглер пред’явив традиціоналістський підхід з емпіричними доказами західній громадськості, заявивши:

“Я бачу на місці тієї порожньої вигадки ЄДИНОЇ лінійної історії … драма числа могутніх культур, кожна з яких має своє власне життя, свою власну смерть... Кожна культура має свої власні нові можливості для самовираження, які виникають, зріють, та занепадають і ніколи не повертаються... Я бачу всесвітню історію, як картину нескінченних утворень і перетворень, дивовижного збільшення і затухання органічних форм... Професійний історик, з іншого боку, бачить її, як свого роду паразита, що старанно додає до себе одну епоху за іншою”. [43]

Хоча кожна цивілізація має притаманні їй характеристики, свою власну форму мистецтва, архітектури та математики, вони мають аналогічні цикли народження, розквіту, занепаду і смерті. Таким чином, відповідно до циклічної парадигми – немає нічого унікального в занепаді сучасного суспільства. Також немає нічого “нового” або “прогресивного” в певних рухах, таких як комунізм, капіталізм, методи банківської справи, контроль за народжуваністю, фемінізм, доктрини рівності, скептицизм, сцієнтизм, атеїзм, матеріалізм, розпад сім’ї та шлюбу тощо. Вони проявляються під час циклу занепаду цивілізації.

Описуючи Калі-югу, індуїстський текст Вішну-Пурана змальовує положення, яке може бути так само добре описане сучасним критиком західного “модерного”суспільства:

“Багатство (внутрішнє) та благочестя (по дхармі) буде зменшуватися з кожним днем, допоки весь світ стане повністю порочним. Тоді власність сама собі присвоїть ранг; матеріальне багатство буде єдиним джерелом відданості, пристрасть буде єдиним зв’язком між статями; брехня буде єдиним засобом успіху в судовому процесі...” “Земля буде шануватись за свої мінеральні скарби”...

“Той, хто віддає багато грошей буде господарем людей, а сімейне походження більше не буде титульною перевагою...”

“Люди зміцнюватимуть свою жадобу багатства, хай і нечесно набутого”. [44]

Цей приклад зі стародавніх ведичних текстів показує прогностичну цінність традиціоналістського підходу до історії.

Одкровення святого Іоанна має аналогічний виклад кінця циклу світо-охоплюючої цивілізації, що в нашому власному контексті може розглядатись як “західна”. Використовуючи аналогію колишньої полеглої цивілізації, фігура Вавилонської блудниці покликана щоб описати світову систему, яка накопичила велику владу і багатство, яка позбавлена духовного взаємозв’язку, і яка знаходиться в агонії колапсу. Одкровення 18 знаходиться в межах традиціоналістського циклічного підходу до історії: “Упав Вавилон, велика блудниця, став житлом демонів і прихистком всілякому нечистому духові, сховищем усілякої нечистої і огидної птахи”. [45] Пророк заявляє, що майбутня світова цивілізація, яку він уявляє – цивілізація, заснована на багатстві і владі, є духовним і моральним банкрутом. Це кінцевий цикл цивілізації, коли зовнішній блиск, багатство, надлишок, і гедонізм переважають. Цікаво відзначити, що Іоанн використовує аналогію падіння попередньої цивілізації – Вавилону – поставивши його в контекст ранньої і дуже проникливої культурної морфологеми.

Іоанн бачить цю пізню цивілізацію як світову державу. Як Тойнбі [46] так і Шпенглер описували, що цивілізації, як правило, закінчують останнім ура, всеосяжною імперією, як зовнішнім проявом технічної потужності, але без внутрішньої формі. Сучасні політичні оглядачі могли б сьогодні побачити цю світову імперію у прояві США, що заявила про свою “війну з тероризмом”, наприклад, в контексті “зіткнення цивілізацій” з собою в якості лідера “Заходу”.

Що цей кінцевий цикл знаходиться в фазі світової всеосяжної імперії свідчить Одкровення Іоанна, коли він говорить: “бо лютим вином розпусти своєї вона напоїла всі народи, Царі земні чинили перелюб з нею, і купці земні розбагатіли від великих розкошів її”. [47] Тут Іоанн вбачає цю останню світову імперію, як отримувача данини з усіх або з більшості інших країн (“земних царів”), і як основу світової фінансової та економічної системи (“земних купців...”). Узи, на яких базується ця цивілізація засновані на грошах, а не на Божественному.

Це паралель до вже цитованих традиціоналістських уривків від індуїзму до хопі; і з наших неотрадиціоналістських істориків Шпенглера і Еволи.

Відповідно до традиціоналістського світогляду, одкровення Іоанна містить розпад, занепад і загибель цієї безбожної імперії, з виразками, смертю і плачем, “повністю спаленої”, з “земними царями”, які здобули прихильність цієї імперії і оплакують її кінець разом із купцями. [48] Іоанн також нагадує нам, разом з традиціоналістськими пророками та істориками, що в основі цієї неовавилонської цивілізації в її кінцевому циклі корупції – лежить торгівля. Купці оплакують її загибель, тому що торгівля більше не відбуватиметься в золоті та сріблі і дорогоцінних металах, як символах декадентського достатку. [49]

Одкровення Іоанна наслідує циклічний процес, в якому він бачить виникнення на руїнах мертвої імперії нової цивілізації, яка відновлює зв’язок з Божественним. Скандинавський Раґнарок та інші Традиції говорять про новий розподіл і земного і небесного, про який також говорить одкровення Іоанна: “І побачив я нове небо і нову землю; бо перше небо і перша земля минулися, і моря уже немає...“ [50]

Ісламська цивілізація мала свого власного Шпенглера, вченого з дивовижним баченням, який шукав причин історії і бачив циклічний приплив і відлив. Ібн Хальдун (1332-1406) зіштовхнувся з тими ж проблемами, що стояли перед Ісламською цивілізацією як і Шпенглер стосовно Заходу. Знаменитий вчений, політичний консультант і юрист, сфера впливу Ібн Хальдуна поширилась на весь Ісламський світ. Його основна теоретична робота Мукаддіма задумана як передмова до його всесвітньої історії, Кітаб-аль-Ібар, де він намагався встановити основні принципи історії по яким історики могли би розуміти події. Його теорія циклічна, заснована на “умовах всередині націй і рас, [які] змінюються зі зміною періодів і з плином часу. [51] Як і Евола він був песимістичним стосовно того, що може бути досягнуто шляхом політичних дій в циклі спаду, писав , що “минуле нагадує майбутнє більше, ніж одна крапля води іншу.” [52] Історія може бути сприйнята як повторення подібних моделей мотивованих жаданням набуття, групами співпраці, королівською владою, у створенні цивілізації, за якою слідує цикл розпаду, коли ці жадання стають спотвореними та призводять до розбещуючих факторів розкоші і панування, безвідповідальності влади та занепаду. Хальдун простежує початок культури в групі або в сім’ї, що починається з простого життя сільських і пустельних середовищ, так само, як Шпенглер вказав на селянство і їх глибинну прив’язаність до землі, як джерело культурного здоров’я, що підірвано зростанням торгівлі та Міста. Ця ізоляція і сімейні зв’язки призводить до самостійності, лояльності та лідерству на основі взаємної поваги. Життя є боротьба, а не розкіш. Коли правління стає централізованим і відірваним від такої спорідненості й етосу, вільне царювання надається розкоші і дозвіллю, і як Шпенглер писав: “грошовим бажанням” в такі “пізні” періоди. Політичні союзи підвладні інтригам і купуються, а не базуються на основі первинних зв’язків та відданості. Корупція поширюється коли вимоги розкоші зростають. Декаданс, як писав також Евола, починається з верху – з правлячого класу, і поширюється вниз допоки етос культури відкидається або, принаймні існує тільки за назвою. (Ібн Хальдун, 366).

Висновок

“Описує все ширші кола сокіл
Й сокольника уже не може чути;
Все розпадається; центр не тримає;
Безладдя чисте розмиває світ,“ [53]

(В.Б. Єйтс, Друге Пришестя).

Для сучасного традиціоналіста, який може використовувати предикативну техніку циклічної історії, і який вбачає дхармічний обов’язок як було наведено прикладом у Бхагавад-Гіті та інших традиціоналістських текстах, цей індивід стає в центрі для зрощення нового циклу після смерті старого.

Вішну-Пурана констатує, що в темний час Калі-Юги, коли божественний закон всіма забутий, буде пробудження. “Люди, які настільки змінились чеснотою того певного часу повинні бути насінням [нових] людських істот, і мають дати народження расі, яка слідуватиме законам ... віку чистоти”. [54]

Стосовно нашого часу, питання, яке має першорядне значення для традиціоналіста – це “Американська Імперія”.

Ось що католицький консервативний оглядач Джо Собран заявив про світовий вплив Америки:

“Анти-американізм – вже не просто захоплення марксистських студентів, це глибока реакція традиційних суспільств проти корумпованої і розбещуючої модернізації, яка нав’язується їм як насильством так і зваблюванням. Саме слово цінності означає всю сучасну культуру моральної примхи, в якій добро і зло – це питання особистих уподобань, а содомію і аборти можна розглядати як “права”. Зіткнувшись з сьогоднішньою Америкою, християнський араб знаходить себе у неочікуваній ситуації симпатії до свого мусульманського ворога”. [55]

Такі спостереження не тільки теоретичні. Американські правлячі та керівні кола усвідомлюють свою історичну роль, анти-традиціоналістську, дійсно революційну натуру США в експорті того, що складає неотроцькістську “глобальну демократичну революцію”. [56] Майор Ральф Пітерс, який став основним коментатором і аналітиком американської зовнішньої та військової політики, в газеті Військового коледжу армії США заявив, що де-факто роль армії є збереження світу “відкритим для нашого культурного штурму”. Він говорить про інформацію як “найбільш дестабілізуючий фактор нашого часу”. Він називає це “Американським століттям”, де США стане “культурно більш смертоносним...” Він говорить про “зіткнення цивілізацій”. Розваги, ЗМІ та інтернет є основою для руйнування традиційних релігій, яких він висміює як “фундаменталізм”, який буде не в змозі “контролювати своїх дітей”. Голівуд йде туди, куди ніколи не проникав Гарвард, іноземець, не маючи можливості доторкнутися до реальності Америки, зворушений безвідповідальними фантазіями Америки про саму себе ... Білл Гейтс, Стівен Спілберг і Мадонна заміняють “традиційні інтелектуальні еліти”. “Наша культурна імперія має залежних – чоловіків і жінок у всьому світі, які вимагають ще. І вони платять за привілей своїм розчаруванням”. “Якщо релігія є опіум для народу, відео є їх кокаїном...” “Там не буде миру... Наша військова міць має культурну основу... Наша американська культура є інфекційною, чумою задоволення... А Голівудом готується поле бою і гамбургери передують кулям. ... Що може бути більш загрозливим для традиційних культур?” [57]

Примітки:

[1] Два особливо переконливі вирази Традиціоналістського світогляду – це індуїстська Бхагавад-Гіта та поезія В.Б. Єйтса.
[2] Julius Evola, Revolt Against the Modern World, Rome, 1969 (Vermont: Inner Traditions International, 1995), ‘Foreword’, xxxvii.
[3] K.R. Bolton, Thinkers of the Right – Challenging Materialism, Luton, England: Luton Publications, 2003), 48.
[4] На відміну від звичайних класів, які мають економічне, а не космічне, духовне походження.
[5] Evola, op.cit., 89-100.
[6] Asa Briggs (ed.), The Nineteenth Century: The Contradictions of Progress (New York: Bonanza Books, 1985), 29.
[7] Дуже доречне грецьке слово, що означає величезну гординю по відношенню до Богів, яка призводить до відплати.
[8] Bhagavad-Gita 2:50.
[9] Велика кількість пролитої крові у людських жертвопринесеннях була призначена щоб умилостивити Бога Сонця Тонатіу, який, як вважалося, пожертвував свою власну кров для створення світу. Ацтеки вважали себе обраним народом чия божественна місія полягає у збереженні П’ятого Сонця або епохи від руйнування. Roy Willis (ed.) World Mythology, (London: BCA, 1953).
[10] Oswald Spengler, The Decline of the West 1926, 1928 (London: George Allen & Unwin, 1971), 469-587.
[11] Див. Visnu Purana.
[12] Скандинавський Havamal підпорядковує матеріальний достаток героїчним та лицарським чеснотам. Приклад: v. 40. “Той, хто має гроші не має нужди; Але заощадливість – це чеснота, яку можна віднести до вини. v. 78. “Повні кошари я бачив у синів багатого чоловіка, тепер вони ходять з ціпком бідака, / багатства, як підморгування, найбільші мінливі з друзів.
[13] Бхагават-Ґіта посилається на касти, як на відображення божественного порядку, Ґіта 4:13, як і Скандинавський Havamal.
[14] «Цивілізація» сама є Пізнім або Зимовим циклом Високої Культури, згідно зі Шпенглером.
[15] «Некомунікабельність»між цивілізаціями, оскільки внутрішня духовна природа цивілізації інтуїтивно поширюється тільки на тих, хто народився в ній. Юнгіанська концепція архетипів колективного несвідомого, які успадковані членами даної культури-групи – це один із способів зрозуміти причину цієї некомунікабельності. Наприклад чи може західна людина насправді “зрозуміти” китайську класичну музику, яка базується на слуханні того, що поміж нотами; саме поняття представляється незрозумілим для західного вуха?
[16] “Нове” в тому значенні, що традиціоналістське, давнє бачення історії застосоване до сучасного світу, головним чином Шпенглером, якого Евола згадує у примітці як «найвідомішого представника». (Evola, op.cit., 13).
[17] Julius Evola, The Hermetic Tradition: Symbols & Teachings of the Royal Art, Rome, 1971 (Vermont: Inner Traditions, 1995), 13.
[18] Ibid., 14.
[19] Evola, ‘On the Secret of Degeneration’, Deutsches Volkstrum, No. 11, 1938, http://pages.zoom.co.uk/thuban/html/evola.html
[20] Наприклад зображені Танцем Шиви, Буддійськім Колесом Життя та Сонячним Колесом Кельтів і Скандинавів.
[21] Evola (1969) 177-178.
[22] Згідно з Пополь-Вух Перший Цикл або “Сонце” впало з “жаром небес навіюючи туман в очі …” Вся мудрість і знання початку були знищені (Пополь-Вух, 109).
[23] Graham Hancock, Fingerprints of the Gods: A Quest for the Beginning and the End (London: Mandarin, 1996), 533.
[24] Daniel 2.
[25] Michael D Coogan, (ed.) Illustrated Guide to World Religions (London: Oxford University Press, 2003), 95.
[26] Voluspa, v. 2.
[27] Voluspa v. 33-60.
[28] Voluspa, v. 46.
[29] Voluspa, v. 47.
[30] Voluspa 48. Іґґдрасиль, Світове Древо, являє собою космічну вісь, яка є особливістю Традиціоналістської релігійної віри і соціального порядку, що відповідає Ведичній Асватха і германській “Світовій Колоні”, Ірмінсул. Ця космічна вісь також приймає форму стовпа або колеса, включаючи мотив Сонячного Колеса. Наприклад, символ відображений у вигляді колеса на прапорі Індії.
[31] Voluspa, v. 50.
[32] Voluspa, v. 59.
[33] Voluspa, v. 61.
[34] Voluspa, v. 64.
[35] Voluspa, v. 66.
[36] Genesis 2-3.
[37] Revelation 19: 11-15.
[38] Hancock, op.cit., 403.
[39] Наприклад кшатрії у Ведичні часи.
[40] “Божественне право королів” Західної Цивілізації в її Осінньому Циклі було деградованою формою первинного Бога-Короля Культури Весни. Еквіваленти інших Традиційних культур включають Фараонів Єгипту, правлячу касту Інків Перуанської Цивілізації, та Імператорську династію Японії. Сучасні “конституційні монархи” – це здеградована форма Зимового Циклу цивілізації, позбавленої сакрального змісту, в той же час як поняття “президент”‘, напевне, є втіленням занепаду.
[41] Popul Vuh, 168
[42] Evola, 1938, op.cit.
[43] Spengler, op.cit., vol. 1, pp. 21-22.
[44] Evola, (1969) op.cit., 367-369.
[45] Rev. 18:2.
[46] Arnold Toynbee, A Study of History, (London: Oxford Uni. Press, 1954).
[47] Rev. 18: 3.
[48] Rev. 18: 8-10.
[49] Rev. 18: 12.
[50] Rev. 21:1
[51] Ibn Khaldun, The Muqaddimah, trans. Franz Rosenthal, ed. N J Dawood, (Princeton, 1969), 24.
[52] Ibid., 12.
[53] У цій поезії написаній в 1921 Єйтс має апокаліптичне бачення кінця Західної Цивілізації у зв’язку з відсутністю центральної осі (часто згадуваною Еволою як основою Високої Культури), і втрати народної пам’яті, архетипу культури .
[54] Evola (1969) op.cit. 369.
[55] Joseph Sobran, ‘Why?’, SOBRAN’S — The Real News of the Month, November 2001, Volume 8, No. 11.
[56] K.R. Bolton, Revolution From Above – Manufacturing Dissent in the New World Order, (Paraparaumu, New Zealand: Renaissance Press, 2010).
[57] Ralph Peters, ‘Constant Conflict’, Parameters, Summer 1997, 4-14. http://www.usamhi.army.mil/USAWC/Parameters/97summer/peters.htm (Accessed 7 March 2010).

Переклад:

Болтон К. Циклическая парадигма Традиции. Против модернистской парадигмы линейного «прогресса» / Керри Болтон // Intertraditionale. Международный альманах Традиции и Революции. — 2010. — № 1. — С. 103—117.