Даніял Тулєнков
Переклав з рос. Святослав Вишинський
Чернівецький національний університет ім. Ю. Федьковича
З розпадом біполярної світової системи змінилась система критеріїв протиставлення лівого і правого флангів, критеріїв і без того розмитих та невизанчених.
Формування глобалістської моделі світового устрою, нівелюючої все і всіх у боротьбі за створення найбільш спрятливих для отримання прибутку економічних, соціальних та культурних умов, дивним, на перший погляд, чином, витіснило за одну сторону барикад як багато лівих, так і багато правих сил.
Попередні схеми вже не спрацьовують, але до цієї пори зберігаються попередні стереотипи.
Вплив цих стереотипів залишається досить суттєвою перешкодою для правильного осмислення найпродуктивніших напрацювань як правої, так і лівої думки.
Якщо раніше лівим вважався кожен, хто у біполярній системі приймав сторону СРСР, а правим – США, і це був останній, вирішальний критерій при решті рівних, то як проводити ці грані тепер?
Однією з поширених помилок є визначення лівого і правого флангів їх відношенням до соціалізму з одного боку і націоналізму з іншого.
Ця профанна схема була неповноцінною вже в епоху протистояння СРСР-США, оскільки залишалось неясним, на якій підставі до лівого табору зачисляються ІРА і ЕТА – націоналісти з яскравим соціалістичним ухилом, а до правого – ОУН-УПА, націоналісти, в програмі яких були присутні дуже яскраві антикапіталістичні та антибуржуазні тези.
Ще більш неясним стає – як вирішувати це питання сьогодні, коли цього критерію немає.
Два пункти у зв’язку з цим заслуговують окремого розгляду, і без їх аналізу немає і не може бути ані повноцінного осмислення лівого / правого табору XXI ст., ані осмислення необхідності нової градації людської спільноти, що відмінює попередні стереотипи на тлі торжества глобалізованого сатанізму.
1. Традиція.
Вірність Традиції залишається найважливішим критерієм правого спектру політичних сил. Але що є Традиція? Чи можна пояснити цей термін якимось одним аспектом? Однозанчно – ні. Традиція у широкому смислі – це вірність Грунту і Крові, заснована на присутності глибокого сакрального фактору їх сприйняття.
Оголтілий націоналізм і патріотизм, заснований на найгрубшому матеріалізмі – не може бути Традицією. Космополітичний містицизм, релігійне „вселюдство”, в дійсності вичленоване з національного та географічного контексту – це також не Традиція.
Традиція породжується лише поєднанням усіх трьох іпостасей, маючи чітку базу у вигляді сакралізованої території, соціальної вертикалі і потужного духовного фундаменту, чиєю невід’ємною частиною слугує і історія.
Теоретично образ Крові може не бути присутнім у структурі Традиції, будучи заміненим братством віруючих. Але постільки, поскільки Історія є найважливішою частиною Традиції – у ній невідворотно формується пласт поколінь, що змінюють одне одного, передають одне одному Знання, і ця передача неуникно раніше чи пізніше приверне у свій хід кров. Знання, зазвичай, іде не до випадкових людей, але в першу чергу до своїх, в тому числі, своїх по крові. Тому навіть якщо Традиція номінально виключає зі своїх принципів інститут Крові, істинна Традиція не може уникнути формування в її середині кровно-родинного, майже завжди ідентичного національному – стержня. Традиція може мати планетарний, загальнолюдський характер, як у випадку зі світовими релігіями, але її хранителі, так чи інакше, обов’язково внесуть в оформлення цієї структури фактор Крові.
Цей фактор може мати характер етносу, етноконфесійної групи, роду, племені, це може бути орден, заснований на союзі аристократичних родин, як це було в Европі (аристократія і кров – поняття тісно пов’язані), у будь-якому випадку в кінцевому наслідку – голос Крові неуникно прозвучить у голосі Традиції.
Тому скажемо прямо – будь-яка глобальна ідея, будь-який найфундаментальніший світовий космополітичний проект невідворотно приречений стати Правим або зникнути, розчинитись.
І до тих пір, поки в поєднанні з голосом Букви не зазвучить голос Крові – ідея не набуде сили, до тих пір, поки ідея не вросте у Грунт, у неї не буде солдат.
Добрих солдат, здатних умерти за ідею – наскільки вселюдяною вона би не була, можуть народити лише Кров і Грунт.
Значить, вони повинні бути Правими.
Ліва ідея здатна породити сильних борців – історії відомі їхні імена. До списку героїв назавжди занесені імена Кастро і Че Гевари, Ульріки Майнгоф, російських народовольців і есерів, проте все, що породжене їхньою боротьбою, має тільки два шляхи – або вжитись у Грунт і Кров, а значить стати Правою справою, або зникнути, розчинитись немов туман, стертись у пісок, розвіятись порохом.
Проте для того, щоб ідея вжилась у Грунт і Кров їй необхідно отримати сакральний статус.
Ідея не може бути споживацькою, відображаючи прагнення сьогоднішнього дня.
Ідея повинна набути духовної легітимності.
І тут ми підходимо до наступного пункту, на якому базуються інші стереотипи.
2. Соціалізм.
Сам по собі термін соціалізм не є ні лівим, ні правим, виражаючи собою певну соціально-економічну формацію. Ця формація була проголошена ціллю як лівими силами в особі більшовиків, так і правими – НСДАП, причому коли в останній Гітлер ставив акцент на слово „націонал”, то брати Штрассери саме на „соціалізм”.
Різниця в даному випадку закладена не в прийнятті соціалізму як економічної моделі, а в трактуванні його як мети.
Соціалізм для правих – це метода звільнення від тих аспектів капіталістичного буття, що руйнують Традицію.
Соціалізм для правих – це звільнення від міщанського, бюргерського полону духу, вивід основних стимулів життєдіяльності як індивіда, так і суспільства з-під впливу прибутку.
Загроза капіталізму для Традиції закладена саме в цьому – перетворюючи прибуток на найвищий критерій вчинків і дій, капіталізм відміняє інші, нематеріальні стимули як на особистому, так і на суспільному рівнях.
Капіталізм, тобто плутократія, перетворює суспільство на заручника економічних інтересів.
Проте найцікавіше те, що вульгарний, матеріалістичний, тобто – лівий – соціалізм, у кінцевому наслідку призводить до того ж.
Соціалізм, позбавлений сакральної опори, тобто соціалізм як гола економічна формація, неуникно проходить період обуржуазнення управлінської бюрократії, формуючи з неї новий, ще більш паразитичний клас, який монополізує інтереси суспільства.
Це відбувається з тієї причини, що суспільство, віддане саме собі, без ідеї, невідвротно скочується до тих же принципів, що рухають і капіталістичний світ – споживання і задоволення.
Таким чином – лівий соціалізм, позбавлений сакральної, пронизуючої усе суспільство духовної ідеї – неуникно наближається до краху протягом певного періоду свого існування.
Для того, щоб цього не сталось, соціалізм із самодостатньої цілі повинен стати засобом, тобто перетворитись на формулу соціального устрою, покликаного створити умови для найкращого розкриття тих можливостей, які потребує суспільство на шляху до сакральної, а не матеріальної мети.
Тобто на шляху до Традиції.
Таким чином, соціалізм захищений від деградації лише в служінні суспільству, організованому не на принципах сукупності споживачів, а на принципах єдності Віри (в даному випадку мова йде не тільки про доктринальну релігійну віру, а, швидше, про Ідею), Грунту і Крові.
Теоретично такою Вірою міг бути більшовизм, і на лице спроби обернути його на цю Віру в СРСР. Проте більшовизм, заснований на грубому матеріалізмі, десакралізований за визначенням та інтернаціональний, космополітичний за суттю. Витворення Віри з більшовизму несе в собі глибоке внутрішнє протиріччя, яке неуникно заводить цей процес у глухий кут. Глухий кут вимагає виходу нього, поверення до першовитоків, а витоки, апелюючи до тих же стимулів, що і капіталізм, обезцінюють соціалістичну ідею.
І капіталізм, і вульгарний соціалізм вражаюче єдині у своєму трактуванні людини як організму, що прагне виключно задоволення матеріальних потреб.
І саме ця риса, як це не парадоксально, ріднить лівий фланг з його нібито непримиренними опонентами – ліберально-демократичною, буржуазною частиною суспільтва.
Звісно, є виключення.
Наприклад - „теологія звільнення”. Нібито ліва, християнська і соціалістична ідеологія. Проте „теологія зільнення” – десакралізована ідея. Так, вона апелює до християнства, але не до Традиції.
Бо ж будь-яка Традиція заснована на Вірі, та не всяка Віра одягнена у шати Традиції.
У „теології звільнення” немає тієї глибокої, апелюючої до історії та спадковості бази, що могла би спертися на Грунт і призвати під свої знамена воїнів Крові.
Схожі ідеї здатні відмобілізувати тільки людей-привидів світу цього, що виринули з небуття і відійшовших у небуття, але ніяк не масивні механізми родів, кланів, племен, словом ту аристократичну потугу і силу цього світу, які ставили під свої стяги істинні Традиції, в тому числі й европейське християнство.
Опора на пролетаря у всіх смислах цього слова – пролетаря духовного і фізичного, людини без минулого, без традиції і без корпоративної ідентифікації – є уділом лівого табору.
Опора на людину, яку неможливо вичленувати з історії та із соціуму, яким би він не був – селянська община, цех, рід, клан, братство – це уділ правих.
І соціалізм, як зміна капіталістичного, буржуазно-демократичного соціально-економічного устрою не може в цьому контексті бути визначенням лівого, що протистоїть правому, фактора. (Тому і не вдалось в Громаданську війну більшовикам відмобілізувати ижевських та воткінських робітників – цвіт російського робітничого класу, радикально антикапіталістично і антибуржуазно налаштованих, – саме в силу їх цехового характеру, характеру робітничої аристократії, людей з минулим, людей з традиціями).
* * *
Нові умови світового устрою і протистояння йому не залишають іншого шляху, окрім правого, окрім шляху Традиції. Ті критерії, що раніше визначали лівий фланг, зараз годяться лише для визначення лівих фракцій єдиного Правого фронту (як Штрассери в НСДАП). Все інше відступає на задній план.
ХХІ ст., століття глобалізму та нівелювання людства – це кінець лівих ідей. Віднині ліві сили приречені зникнути з арени політики – або відійшовши на роль лівих фракцій, або зникнувши взагалі, або ставши на службу ліберальній химері глобалізації.
Або Правий фланг, або музейна історія.
© 2006
Додати коментар
Увійти через профіль