Максим Козменко
Чернівецький національний університет ім. Ю. Федьковича
Езотеричні вчення, як різновид світоглядного вчення, побудовані на принципі прихованих знань і проявляються безпосередньо через особистісну оцінку причетної до них людини. Момент гуманітарності надає цій особливій формі людського досвіду вагомого значення поряд з авторитетними вже формами досвідного знання, а саме наукою та релігією. Завдяки гуманному відношенню до індивідуальності, антропометричній спрямованості гносеології та людиномірному визначенню власного спрямування езотерика обов'язково зачіпає гуманітарну сферу знаннєвого досвіду.
Саме слово «езотерика» (грец. ezoterikos – «внутрішній») означає «те, що не є зовнішнім», «утаємничине». Тобто є замовчуваним і закритим від «стороннього ока» знанням.
Езотерика – це особливий тип раціональності в культурі (поряд з релігійним і науковим). Свідомій концептуалізації та рефлексії езотерика піддалася лише в ХІХ столітті. Тоді відбувся масштабний поступ у дослідженні та вивченні езотеричних і окультних форм пізнання. Поряд із класичними науковими інтересами та поглядами почали розповсюджуватися й рівноправно існувати концепції герметизму, спіритизму, магнетизму, наново були осмислені й практично виокремлені астрологія, алхімія, гео- та хіромантія.
Езотерика не тягнеться до використання, тлумачення чи перекручування знань інших світоглядних форм, а саме релігійної та наукової. Вона керується власною езотеричною космологією, метафізикою, психологією, вибудовуючи свою архітектоніку в зовсім не протилежній до науки, а навпаки, дотичній до її останніх досягнень, позиції. Езотерика не є явищем відірваним од світу. Вона знаходиться в його основотворчій одиниці – людині. Деякі дослідники вважають, що витоки езотерики закладені в світоглядних процедурах, а також у психо- й антропотехніках, які свою концентрацію й акцентування істин спрямовують винятково на людину.
В контексті релігійного світогляду езотеричні конструкції реальності є ні чим іншим як лишень альтернативним розумінням духовних станів та абсолюту, Бога. Він виступає у спрощеній формі від релігійного розуміння щодо представлення езотеричної реальності. Себто велич і абсолютизація центрального духовного елемента обмежується, або, радше, не піддається беззаперечному й апріорному возвеличенню.
Погляди на езотерику і на її іншобічну, трансцендентну картину світу піддавалися критиці й сумніву як деякими філософами-емпіриками, науковцями, так і релігійними діячами. Щоправда кожна сторона критики акцентувала на власній вибраності й достовірності в судженнях. Наука закидала езотеричному і релігійному вченням квазінауковість, невідрефлексованість в уявленнях про світ. Релігія ж висувала звинувачення в маловір'ї та зневірі основних духовних цінностей людства, що спричинює до виникнення ворожнечі, зла і спустошення.
Відмінність у формулюванні висхідних положень науки, релігії та езотерики полягає в конкретизації авторства й власності. Якщо такі формулювання в науці й релігії приписуються науковим товариствам і конфесіям, то в езотериці це справа особистісна й ідеї, гіпотези, теорії є неодмінно приватною власністю того, хто їх висловив.
Для езотеричної форми пізнання є характерними очевидність і споглядання краси витлумачення (естетичні обрії), аніж наукова доказовість (сухість верифікації) чи релігійна обумовленість (скутість в поглядах). Завдяки цьому проглядаються фундаментальні тезиси езотерики, які свого часу сформулював дослідник особливих «прихованих» традицій В. Розін:
- критика цінностей буденності й культури;
- віра в існування іншої, дійсної, езотеричної реальності;
- переконання, що людина при тілесному житті може інтегруватися в таку реальність (за умови трансформації своєї особистості, інтенсивної духовної праці, зміни Себе на Іншого Себе);
- визнання співвідношення мікро- й макросвітів, особливої ролі Місяця в бутті;
- важливість освоєння різних психотехнік. [1, с. 1209]
Фінальною метою езотеричних практик є «політ у себе», тобто перенесення в дійсний світ свого вчення – «душа сама вподобає бути духом». Після трансформацій внутрішнього світу він поволі екстраполюється на зовнішній та заміщує його. Подібно до версії ісихазму – дістатися раю при житті.
Езотерика є важливою формою світорозуміння, нехтуючи якою, можна втратити цілісне розуміння архітектоніки природи фізичної та метафізичної, світу цендентного і трансцендентного. Особливість відношення до смислу й сенсу людського життя виділяє езотерику з-поміж інших типів світосприйняття (наукового, релігійного) і дозволяє полісторонньо пізнати навколишній світ.
Філософія здавна тісниться в ціннісно-смисловому й пізнавальному планах із езотеричним вченням, приймаючи його альтернативу тілесності і, часто, доповнюючи власними смислотворчими позиціями. Важливість розгляду і вивчення езотерики лежить у її вузько спрямованому погляді на світ, а, отже, і докладнішому вивченні власної проблематики.
Література:
1. Грицанов А.А. Эзотеризм // Новейший философский словарь: 3-е изд., исправл. – Мн.: Книжный Дом, 2003. – С. 1209–1210.
© 2010
Додати коментар
Увійти через профіль