Тези проти европоцентризму. Арабський аргумент

Святослав Вишинський
Чернівецький національний університет ім. Ю. Федьковича

Серед переліку арабських мислителів, котрі вплинули на розвиток середньовічної філософії Европи, можна відзначити Ал-Кінді (лат. Alkindus), Аль-Фарабі (лат. Alpharabius), Ар-Разі (лат. Abubater), Ібн Сіну (лат. Avicenna), Ібн Рушда (лат. Averroes). Праці цих та ін. ісламських філософів значно вплинули на розвиток схоластики, логіки та інших галузей знання тогочасного Заходу: роботи активно перекладались латиною, а ідеї ставали на озброєння схоластичної християнської теології. Середньовічна европейська та близькосхідна філософія (котрі однаково перебували на "службі" теології) оперували спільними концептами не лише в площині монотеїзму, але й платонізму, неоплатонізму та арістотеліанства, і тому використання інтелектуальних здобутків, логічних доказів ісламських філософів в Европі не повинно виглядати чимось екстраординарним. Багатьма дослідниками відзначався вплив Аверроеса на Томаса Аквіната (Фому Аквінського), котрий є фундаментальним богословом католицизму. Його ж (Аверроеса) роботи офіційно викладались у Середні віки в університетах Парижа і Падуї, а т.зв. "аверроїзм" був однією із найвпливовіших течій европейської філософської думки доби Пізнього Середньовіччя. Невипадково і Данте Аліг'єрі в "Божественній Комедії" згадує арабського мислителя серед язичницьких філософів, котрі перебувають у Лімбі - тобто пізнали істину, але через відсутність хрещення були позбавлені входу до "християнського" Раю (що, втім, не виказує неправедного життя). Щодо впливу ісламу на самого Данте можна звернутись до монографії Рене Генона "Езотеризм Данте", для більш же узагальнюючої картини варте окреме звернення до фундаментальної "Історії західної філософії" Бертрана Рассела.

Не менший вплив на Европу здійснив і Авіценна, спричинившись до появи філософської школи авіценнізму, а також окремої системи логіки, котра суттєво вплинула на католицьку схоластику. Зрештою, не обмежуючись тільки ісламом, можна навести постать північноафриканського юдейського філософа Моше бен Маймона (лат. Maimonides), чия раціональна теологія вплинула як на Томаса Аквіната, так і на філософів-схоластів Альберта Великого та Дунса Скота. Коментування Платона та Арістотеля в добу Середньовіччя було фундаментальним для закладення підвалин розвитку нової філософії та науки, оскільки коментарі, залежно від контексту, формують якісно нове бачення і призводять до нових висновків, які кожна епоха виносить із класики. Таким чином внесок арабської та персидської коментаторської, а також перекладацької традицій у становлення нової парадигми західної цивілізації неможливо переоцінити - при цьому не слід оминати й оригінальних праць Аверроеса та ін. близькосхідних філософів, котрі ніколи не виступали в ролі самих лише коментаторів. Окрему мову потрібно вести про неофіційний вплив східних ідей на розвиток християнського містицизму, метафізики, а також алхімії в Середньовічній Европі, що було пов'язано також із Хрестовими походами, які (через посередництво духовно-рицарських орденів) виступили своєрідним мостом у передачі знань зі Сходу на Захід, що свого часу було окремо розглянуто Юліусом Еволою.

До XIII ст. в ісламському світі було написано декілька десятків тисяч трактатів у найрізноманітніших сферах знання, а східні математика, астрономія, медицина в добу перших Хрестових походів незрівнянно випереджали свої европейські аналоги. Схожим чином немає підстав приписувати весь спадок античного світу, в т.ч. Александрійської та Пергамської бібліотек, одному лише Заходу - очевидно, що Европа духовно й інтелектуально вплинула на Азію в не меншій мірі, аніж Азія на Европу. Сама грецька філософія, будучи основою сучасного европейського мислення, визначально мала своїми витоками сакральні знання Сходу, зокрема Єгипту та Вавілону - достатньо уважніше звернутись до біографій Піфагора, Платона та ін., вплив же математики та астрономії хаміто-семітського Вавілону на їх розвиток в Елладі вже не ставиться під сумнів жодними істориками науки. Абсурдно говорити і про гадану "примітивність" політичної організації середньовічних арабів у порівнянні з европейською - на протязі всього декількох поколінь малочисельними племенами пустелі була підкорена вся Північна Африка, Близький Схід, Середня Азія та Піренейський півострів Европи і побудована найбільша імперія свого часу. Еспанія та Португалія були остаточно звільнені від "ярма" мусульман лише в XV ст. - і перше, що зробили чистоплотні европейці: закрили 270 громадських бань у Кордові.