Термінологічна деконструкція як метод пізнання інтегрального традиціоналізму

Святослав Вишинський
Інститут філософії ім. Г. Сковороди Національної академії наук України

Важливим ввідним методом школи інтегрального традиціоналізму (Рене Генон, Ананда Кумарасвамі, Юліус Евола, Тітус Буркхардт, Фрітьоф Шуон) в його огляді модерну стала ревізія не лише парадигми Сучасності, її ідей, логіки функціонування та ін., але й самої мови вираження цієї парадигми. З одного боку, саме поняття «парадигми» ми, вслід за деякими пост-традиціоналістами (Александр Дугін, Гейдар Джемаль), можемо синонімічно виражати концептом «мови». Таким чином, повертаючись від загального до більш наглядних речей, ми також можемо виявити специфіку мовлєннєвого самовираження інтегрального традиціоналізму. Зрозуміло, що, приступаючи до перегляду засад, на яких будувалась західноевропейська цивілізація з початку Нового Часу, а якщо дивитись глибше – то з класичної доби грецької Античності – традиціоналісти відповідним чином констатували не лише парадигмальну та концептуальну інволюцію, але й фундаментальні зміни в структурі мови та головних поняттях, які збереглись у мові Сучасності, однак набули нового прочитання [4, с. 278-312], котре в перспективі архаїчної свідомості може розглядатись саме як «профанне». Визначальні поняття, якими оперувала зокрема й антична та середньовічна філософія, таким чином отримують нове прочитання в епоху модерну, що є фактом зрозумілим, однак на самій лише констатації якого традиціоналізм не зупиняється. Позиціонуючи себе як напрям, у деякому сенсі, реакційний, школа традиціоналізму тому не просто відзначає підміну значень ряду традиційних слів у дискурсі Сучасності, але й вдається до методу, який ми можемо вважати пропедевтикою деконструкції.

Виходячи зі свого прямого небажання визнавати легітимність світоглядових змін, яких зазнала західна свідомість, західна наука та філософія, традиціоналізм тому вдається до особливого вжитку тих понять, які він вважає «своїми», саме в тому контексті та розумінні, який він вважає «їхнім». У спеціальному дослідженні «Людина та її становлення за Ведантою» (1925) Рене Генон наступним чином оговорює цей момент: «Єдині слова, котрих ми маємо намір уникати, – це ті, котрі були спеціально створені для концепцій, з якими викладені нами не мають нічого спільного. Такими є, наприклад, позначення різних типів філософських систем; такі також терміни, котрі є здобутком словника окультистів та інших «нео-спірітуалістів». Але що стосується тих, котрі цими останніми тільки позичаються у попередніх доктрин, де вони безсоромно займаються плагіатом, нічого в них не розуміючи, то в них ми можемо, не переймаючись, забрати ці слова, повертаючи їм їх нормально приналежне значення» [3, с. 31]. До переліку цих понять належать у тому числі такі фундаментальні для традиціоналізму, як «метафізика», «трансцендентне», «імманентне», «суб’єкт», «об’єкт», «езотерика», «екзотерика», «містицизм», а також, у значній мірі, і поняття «філософія» та «наука». Все це є нічим іншим, як продовженням поступового демонтажу Сучасності не лише на рівні ідей, але й на рівні самої термінології, понятійного апарату, виробленням (або відновленням) власної мови подачі, яка, в той же час, претендує на об’єктивність, тобто є свідомим поверненням словам їхнього визначального смислу, що значить зняття з них багатовікового «наносу» суб’єктивних філософських інтерпретацій, еволюцій смислів та ін.

Якщо Мартін Гайдеггер, резюмуючи в такій же ситуації західну філософію, для вираження своїх ідей був змушений не лише вдаватись до етимологічної ревізії слів і понять – як німецьких, так і грецьких – але й конструювати на основі німецької лексики власні органічні слова, то традиціоналісти, а перш за все Рене Генон, у цьому випадку ідуть іншим шляхом – практичного ігнорування глосарію модерну з усім його багажем. Фактично це стало спробою говорити мовою автентичної Традиції так, немовби вона не була афектована модерном, тобто повернути ряду понять і концептів їхні оригінальні смисли та оперувати ними виключно в такому контексті, майже не зважаючи на існуючі сучасні інтерпретації. Однак такий різкий поворот не міг бути здійсненим сам по собі, особливо враховуючи ту обставину, що інтегральний традиціоналізм як ідейна течія є феноменом західним та орієнтованим головно на західну публіку, тож спроба «очищення» лексикону неуникно вимагала попередньої роботи з узгодження понять, до якого автори-традиціоналісти вдались на етапі становлення своєї школи, і обгрунтування чого ми зустрічаємо в одній із перших книг Рене Генона «Схід і Захід» (1924): «...Ми би хотіли зовсім не займатись цією невдячною роботою та обмежитись експозицією певних істин і ніколи не звертати увагу на помилкові інтерпретації, котрі тільки ускладнюють і заплутують питання без зайвої необхідності; проте ми змушені враховувати ці обставини, оскільки, якщо ми не почнемо розчистку території, все, що ми зможемо сказати, ризикує залишитись незрозумілим» [1, с. 27]. Описуючи в цьому ключі один із методів глибинного аналізу традиційних понять, Рене Генон у роботі «Східна метафізика» (1939), серед іншого, вказує, як і Мартін Гайдеггер, на необхідність етимологічного прояснення слів для позбавлення їх суперечливих новітніх конотацій: «...Краще за все, коли йде мова про слова, які можуть давати привід до деяких двозначностей, спробувати наскільки можливо відновити їх визначальне та етимологічне значення» [2, с. 229]. В ряді випадків традиціоналісти окремо вказують, перш ніж послуговуватись такими словами, на ту семантичну ревізію, яку вони здійснюють, одночасно критикуючи модерністські девіації тих чи інших понять. Однак ми можемо констатувати, що таку фундаментальну ревізію визначально здійснив саме Рене Генон, і то лише у своїх перших роботах, тоді як у всіх подальших текстах він і його послідовники вже мислять у заданій системі понятійних координат, тільки побіжно повертаючись до нагадування про ту різницю, яка існує між традиційним і сучасним розумінням тих або інших понять. Це, відповідно, робить для непідготовленого читача прочитання праць традиціоналістів справою вкрай нелегкою, а особливо при ознайомленні з ними не в хронологічному порядку, оскільки воно передбачає деконструкцію тих стереотипів, які орієнтують мислення та мову людини Сучасності – тобто усунення з мови та мислення самих структур Сучасності, що означає зрушення самих світоглядних основ европейського читача.

В той же час цей перехід у традиціоналістів не є абсолютним, адже, як неважко зрозуміти при ознайомленні з оригінальними текстами, останні все ж написані для західного читача, і тому сформульовані мовою, яка західному читачу доступна – звичайно, це мова філософії, однак тієї філософії, яку традиціоналізм іще вкладає в рамки епохи Традиції – а саме античної та середньовічної. Більше того, Рене Генон у «Східній метафізиці» спеціально підкреслює, що, пишучи головно для західного читача, він, таким чином, не бачить сенсу ускладнювати ситуацію і послуговуватись вираження традиційних ідей якимись екзотичними термінами: «...Чи варто так уже перейматись спотвореннями, які зазнало те чи інше слово? Якщо би було необхідно відкинути всі поняття, з якими це відбулось, то скільки би їх узагалі залишилось у нашому розпорядженні? І чи не достатньо всього лиш змінити необхідні міри, щоб убезпечетись та уникнути помилок і непорозумінь?» [2, с. 230-231]. Тобто традиціоналізм таким чином виступає своєрідним мостом між дійсною, автентичною архаїкою – та ситуацією Сучасності, в якій перебувала і в значній мірі досі перебуває людина Заходу. З одного боку, мова традиціоналізму є мовою класичної філософії, а тому являє собою вже певний перехід у структури, які ми можемо вважати витоковими для модерну; з іншого – традиціоналізм, здійснюючи операцію семантичної редукції понять, залишає тільки ті смисли, що відповідають логіці Традиції – що в дійсності є не стільки їхньою редукцією, скільки, з точки зору традиціоналізму, збагаченням. Однак ми можемо констатувати й іншу сторону традиціоналістської термінології: відмову від переносу сучасних західних термінів і понять у площину архаїки, що в такому контексті розглядається як неправомірне звуження Традиції в призму модерну, тобто її викривлення та невірна інтерпретація. У зв’язку з цим Рене Генон, розглядаючи перш за все східні доктрини (зокрема, в дослідженні «Людина та її становлення згідно Веданти» [3]), постійно звертає увагу на неправомірність означення їх за допомогою таких чисто західних термінів, як «система», «філософія», «релігія», «містицизм», чітко диференціюючи їх від контексту традиційного мислення і традиційного досвіду, і тому опираючись на оригінальну мову даних культур, тільки в окремих випадках наводячи паралелі з античним або середньовічним західноевропейським спадком – однак і тут вдаючись до деконструкції класичних філософських понять, виявляючи їхній оригінальний смисл у контексті парадигми Традиції, а не модерну.

Література:

1. Генон Р. Восток и Запад / Рене Генон. — М. : Беловодье, 2005. — 240 с.
2. Генон Р. Восточная метафизика / Рене Генон // Человек и его осуществление согласно Веданте. Восточная метафизика / Рене Генон. — М. : Беловодье, 2004. — С. 225—249.
3. Генон Р. Человек и его осуществление согласно Веданте / Рене Генон // Человек и его осуществление согласно Веданте. Восточная метафизика / Рене Генон. — М. : Беловодье, 2004. — С. 5—224.
4. Дугин А. Философия традиционализма (Лекции Нового Университета) / Александр Дугин. — М. : Арктогея-Центр, 2002. — 624 с.

Апробація:

Тези доповіді на III Міжнародній конференції молодих науковців «Світоглядно-ціннісні виміри гуманітарного знання та освіти», Чернівецький національний університет ім. Ю. Федьковича, 28-29 жовтня 2010 р.

Публікація:

Вишинський С. Термінологічна деконструкція як метод пізнання інтегрального традиціоналізму / Святослав Вишинський // Світоглядно-ціннісні виміри гуманітарного знання та освіти. Матеріали III Міжнародної конференції молодих науковців. 28-29 жовтня 2010 року. — Чернівці: Чернівецький національний університет, 2010. — С. 21—24.