Святослав Вишинський
Інститут філософії ім. Г. Сковороди Національної академії наук України
Вихід у 1927 р. роботи французького мислителя Рене Генона (1886-1951) «Криза сучасного світу» знаменувала нову віху у фундаментальній критиці модерну з позицій традиціоналізму. «Криза сучасного світу» фактично стала першою роботою автора, в якій було узагальнено філософську критику сучасного Заходу в усіх ключових сферах – від духовної і наукової до соціальної та економічної, що якісно виділяє її з-поміж інших книг Р. Генона, орієнтованих переважно на метафізичну проблематику. Враховуючи широту розглянутих у книзі питань, а також акцент роботи головно на критиці цивілізації модерну, «Кризу сучасного світу» можна розглядати в якості першої основоположної роботи для соціально-політичної доктрини традиціоналізму, розвиненої пізніше італійським філософом Юліусом Еволою, а в перспективі некласичної філософії – однією із ключових праць, що заклала фундамент комплексної ревізії Сучасності як парадигми.
Виходячи з понять започаткованої ним ідейно-філософської течії, відомої як «школа традиціоналізму», Р. Генон формулює загальну критику сучасного світу в площині цивілізаційних циклів. Ототожнюючи сучасний йому модерн з епохою, котра, за його оцінками, розпочалась у Західній Европі наприкінці XIV ст. та остаточно виявила себе у XVII ст., французький мислитель різко протиставляє її добі традиційного світу (премодерну), котру він розглянує крізь призму введеного ним поняття «Традиції» (з великої літери). Остання являє собою збірне уявлення про універсальний принцип буття та сакральної організації реальності, котрий виявляє себе під різним кутом в усі епохи та в усіх традиціях з малої літери – з найбільшою повнотою та ясністю в добу архаїки. З циклічними змінами в природі людської цивілізації Традиція, як парадигмальна домінанта епохи премодерну, в якій сакральне становить головний знак, вектор та смисл буття як окремої особи, так і суспільства в цілому, в концепції Р. Генона в діахронічному розгортанні історії все більше затемнюється, а цивілізаційні інститути і всі сфери життя поетапно десакралізуються, набуваючи рис «профанності».
Модерн становить дзеркальну антитезу Традиції, остаточно оформившись у творчості Рене Декарта із постановкою суб’єкта в центр філософської дискусії. Загальний же перехід західної цивілізації в площину превалювання матеріальних цінностей, людиномірності, атеїзму і раціонального мислення, а також їх експансія внаслідок колонізації в інші регіони планети дійшли кульмінації в кін. XIX – на поч. XX ст. Розглядаючи у своїй роботі модерн з різних точок зору, Р. Генон підсумовує витоки та наслідки його історичного розгортання, виносячи критичний вирок Европі і песимістично висловлюючись щодо майбутнього сучасної йому цивілізації, оцінюючи поч. XX ст. як «критичну» добу, за якою повинна слідувати парадигмальна трансформація. Це також є підставою для здійснення автором найбільш повної критики модерну як «винесення судження» про нього, на що Р. Генон вказує у передмові до книги.
«Криза сучасного світу» розпочинається з огляду теорії про циклічну зміну «віків» у розгортанні історії та відповідний процес десакралізації, в рамках модерну інтерпретований як «прогрес». Витоки цього явища Р. Генон вбачає вже в античній філософії, а саме в її становленні як автономної системи мислення, винесеної «за межі храму» та поступово протиставленої сакральній цивілізації традиційного світу. Поетапна втрата філософією езотеричної складової, руйнація холістського ансамблю знання результували оформленням на уламках Традиції секулярної цивілізації Нового часу, яку автор ототожнює з історичним та метафізичним Заходом. Свою критику модерну як парадигми Р. Генон формулює і в площині гносеології, зупиняючись на синтетичному характері споглядання (священне, «теорія») і дії (мирське, «практика») в традиційних системах, відзначаючи непропорційну домінацію в сучасній цивілізації останньої складової, що є базисом розвитку секулярної науки, зведенням універсальних цінностей до принципу соціального договору та регресу смислів до рівня економічної доцільності. Одним із головних чинників занепаду мислитель відзначає саме відокремлення науки від єдиної системи сакрального знання, а також її подальшу фрагментацію та спеціалізацію, вказуючи на противагу їй на синтетичний характер традиційного гнозису (багато в чому передбачаючи майбутній поворот науки до дисциплінарного синтезу в добу постмодерну). В якості соціально-політичних корелятів цих процесів Р. Генон виокремлює притаманні модерну індивідуалізм (і пов’язаний з ним психологізм), руйнацію традиційного кастового суспільного укладу, зведення духовних цінностей до рівня моральних тез, загальний прагматизм і матеріальну зорієнтованість Сучасності як парадигми.
Апробація:
Тези доповіді на V Міжнародній студентсько-аспірантській конференції «Філософія: Нове покоління. Критика як філософська настанова», Національний університет «Києво-Могилянська академія», 26 лютого 2010 р.
Публікації:
Вишинський С. Парадигмальна критика модерну в роботі Рене Генона «Криза сучасного світу» / Святослав Вишинський // Філософія. Нове покоління. Критика як філософська настанова. Матеріали конференції. — Київ: НаУКМА, 2010. — С. 15—16.
Вишинський С. Парадигмальна критика модерну в роботі Рене Генона «Криза сучасного світу» / Святослав Вишинський // V. Критика як філософська настанова. Тези П’ятої Міжнародної студентсько-аспірантської конференції «Філософія. Нове покоління». — Київ: НаУКМА, 2010. — С. 31—32.
© 2010
Додати коментар
Увійти через профіль