«Національний традиціоналізм» – політична філософія кола бухарестської «Батави» (пролегомени до реконструкції основних ідей)

04 листопада 2011 15:56

Олександр Маслак
Національна академія внутрішніх справ

Проблематика, тим чи іншим чином пов’язана із теоретичною спадщиною Дмитра Донцова, останні два десятиліття неодноразово висвітлювалася як у публіцистичних і напівпубліцистичних матеріалах у популярних ЗМІ, так і у академічному середовищі. Але, все ж, ця увага була дещо знецінена чи то численними спробами вульгарного «навішування ярликів» на ідейну спадщину ідеолога «чинного націоналізму», чи то спробами за будь-яку ціну ті «ярлики зірвати». Такі спроби неодмінно супроводжуються ідеологічно (і емоційно) навантаженими «розвінчуваннями» або ж «апологіями». Звісно, можна погодитися із відомим дослідником творчості Донцова – Сергієм Квітом, в тому, що «об’єктивне» дослідження «феномену Донцова» мало можливе [6]. Але спроба максимально безпристрасного, sine ira et studio, аналізу величезного (як за формальними, кількісними, так і за якісними ознаками) масиву ідейної спадщини Донцова і його однодумців та послідовників, все ж повинна бути здійснена. Хоча б для того, щоб підняти надто емоційні суспільні дискусії навколо феномену Донцова і «чинного націоналізму» на більш високий інтелектуальний рівень.

Особливо актуальною у цьому плані є спроба реконструкції та узагальнення політичної філософії «донцовізму». Адже величезний пласт української політичної філософії першої половини ХХ століття досі є недослідженим і не уведеним у сучасний український філософський та політологічний дискурс. Тут треба наголосити, що йдеться саме про політичну філософію, а не політичну теорію чи ідеологію. Як зазначено у «Короткому оксфордському політичному словнику», незважаючи на те, що «не існує загальновизнаної різниці між політичною теорією і політичною філософією» [8, c. 256], все ж варто говорити про «відмінності в акцентах» [8, c. 256] між ними. Адже «політичні філософи формують конкретні концепції людської природи, перш ніж братися досліджувати наслідки своїх поглядів для політичного життя, натомість політична теорія можливо менш амбіційна, досліджуючи, що випливає з певних припущень» [8, c. 526]. Політичні філософи «висловлюють погляд на людську природу, що пов’язує космологічну сферу з політичною» [9, c. 529]. Власне, саме завдяки цьому створюється певний теоретичний концепт доброго (в сенсі – оптимального) суспільного і державного ладу, заснованого на визначених метафізичних (та онтологічних), антропологічних та етичних засадах.

Очевидно, що саме в такому ракурсі українська політична думка першої половини ХХ ст. розглядалася мало. Хоча, без розуміння філософсько-світоглядних відмінностей (і спільностей) між політичними теоріями, створеними представниками трьох основних таборів тогочасного «політичного українства» – демократично-соціалістичного, консервативного та націоналістичного – історія української суспільно-політичної думки залишиться хаотичним набором «партійних програмних артефактів». Це виглядає дещо дивно, якщо врахувати, що найвідоміші «теоретичні» репрезентанти цих ідеологічних таборів – Франко, Липинський та Донцов – багато в чому були саме творцями та пропагандистами (в українських реаліях) певних протилежних типів політичної філософії, з чітко визначеними метафізичними (та онтологічними), антропологічними, етичними і, зрештою, естетичними постулатами. Що були, значною мірою, первинними стосовно їхньої політичної позиції в контексті тих чи інших історичних обставин.

Враховуючи характерну для сучасної України тенденцію легітимувати свою політичну платформу апеляціями саме до тієї чи іншої суспільно-політичної традиції, «хаотизація» історії української політичної думки ще більше «хаотизує» політичний дискурс українського сьогодення (і без того потужно «хаотизований» загальносвітовою тенденцією «деідеологізації» політики). Відсутність цілісної картини українського суспільно-політичного буття сприяє деструктивним процесам деконструкції цілісності українського суспільства та української державності.

Одним із кроків до подолання цієї негативної тенденції, як уже зазначалося, є дослідження філософсько-політичних концепцій Дмитра Донцова і кола людей, що з ним співпрацювали протягом різних етапів творчості. Один із таких етапів є досі мало дослідженим. Йдеться про відносно короткий період перебування Донцова у Бухаресті, у 1940-41 році, та видання там часопису «Батава». Цей період лише побіжно згаданий у двох класичних «донцовознавчих» монографіях – книгах М. Сосновського [16] та С. Квіта [6]. Але окремі спеціальні дослідження політичної філософії кола бухарестської «Батави» («журналу національного традиціоналізму», як зазначено на його обкладинці) досі не з’являлися. Заповнення, бодай часткове, цієї «дослідницької лакуни» і є головною метою даної статті.

Не зважаючи на досить короткий період свого існування (вийшло всього сім чисел), скромний обсяг та обмежене коло авторів (а їх, крім тих кількох авторів, що користувалися виключно криптонімами (досі не розшифрованими) та мисткині Тетяни Княгиницької-Душенко (якій належить лише один матеріал), відомо лише троє – Дмитро Донцов, Юрій Русов та Наталія Ґеркен-Русова) – період видання «Батави» став рубіжним етапом у творчій еволюції Донцова. Це, зокрема, стверджує і сучасний адепт і дослідник ідей Донцова – Олег Баган: «Час появи «Батави» можна визначити як етапний момент у еволюції ідеології Д. Донцова: відтепер у ній посилюються елементи консерватизму – релігійна містика, постійні апелювання до історії, культ аристократизму, герметизування від розкладових впливів сучасності, ідеалізм. Це була та концепція мислення, яка привела його до наступної великої і значущої книжки – до «Духу нашої давнини» (1944)» (1) [1, c. 60]. Ця «етапність» проглядається навіть на рівні символіки часопису. Як зазначає Сосновський: «Про нове спрямування у Донцова в тому часі вказує той факт, що на обкладинці «Батави» немає емблеми з головою вовка, відомого знаку «Вістника», яка наче символізувала характер ідеології «чинного націоналізму» у період 30-х років. Замість цієї емблеми в «Батаві» поміщена емблема, на яку складається козацька шабля та гусяче перо до писання, на яких спирається княжа відзнака з хрестом, символи «традиційної України» так таких прикмет «правлячої касти», як «шляхетність, мудрість і мужність»» [16, c. 193-194]. Тут варто зробити ще деякі уточнення, оскільки символіка, очевидно створена Наталією Ґеркен-Русовою, дійсно має велику вагу в контексті реконструкції політичної філософії кола «Батави». На обкладинці другого числа бухарестського часопису розміщено емблему, що складалася із двох елементів – шаблі та згаданої Сосновським «княжої відзнаки з хрестом» (насправді, відомої християнської монаршої інсиґнації – т.зв. «globus cruciger», «королівського (або імперського) яблука» або ж «держави»). На зображеннях (не «титульних») в окремих числах ця емблема справді доповнюється «писарським пером» (очевидно, символом інтелектуальної паці). Але на задній сторінці четвертого, шостого та сьомого числа можна спостерігати вже більш складну символічну конструкцію, яка складається із згаданої вище «держави» а також шаблі, розкритої книги, гетьманської булави та латиномовного гасла «DEUS, PATRIA, DUX». Ця складна конструкція, очевидно віддзеркалює елементи «ідеологічного кредо» часопису, з виразними апеляціями до загальнохристиянського монархічного та суто українського гетьманського принципу. Стосовно ж гасла, то однозначну семантику мають лише перші його дві складові – «Deus» (Бог) та «Patria» (Батьківщина). Слово ж «Dux» мало в європейській політико-правовій термінологічній традиції одразу кілька значень. Прямий латинський переклад цього слова – лідер, вождь, «провідник» (від лат. дієслова ducere – вести). У римську епоху це був титул, що в спочатку позначав будь-якого командувача армійських підрозділів, а згодом високий військовий та адміністративний ранг. В епоху Середньовіччя слово «Dux» було латиномовним позначенням західноєвропейського герцогського та слов’янського князівського титулу. І, зрештою, в ХХ ст. в італійській мові слово «Dux» набуло поширення у формі «Duce», для означення особистої диктатури Муссоліні. В українському контексті, в епоху козацької державності, слово «Dux» вживалося для перекладу на латину українського титулу «Гетьман». Таким чином, очевидний полісемантизм слова «Dux» відсилає одразу до кількох політичних традицій: римської, середньовічної західноєвропейської монархічної, модерної диктаторської та української козацької. В контексті українського політичного дискурсу першої половини ХХ ст. це слововживання означало певний синтез гетьмансько-консервативної та націоналістично-вождистської течій політичної думки.

Такий синтез був не випадковим для «Батави», враховуючи постать видавця і другого його головного автора – майже цілком забутого нині Юрія Русова, відомого вченого іхтіолога, сина видатної діячки українського руху поч. ХХ ст. Софії Русової, діяча гетьманського руху (очолював у період Другої світової війни гетьманську «Українську Громаду» в Німеччині, у 1948-49 роках був редактором гетьманського друкованого органу у Канаді «Український робітник»). Як згадує інший діяч українського гетьманського руху Мирон Королишин, Русов «світоглядово стояв між націоналістами, радше між Д. Донцовим, і Гетьманством» [7]. Саме завдяки Юрієві Русову, в роки Другої світової війни відбувалися часті зустрічі Донцова з Павлом Скоропадським, а під час редакторства Русова у «Українському робітникові», Донцов став дописувачем цього гетьманського пресового органу. При тому слід зауважити, що така ідейна близькість як до гетьмансько-консервативного, так і до націоналістичного крила українського еміграційного політикуму не заважала Русову виносити досить критичні судження про обидва середовища (див. напр. [14, c. 7-13]). Крім всього іншого, в контексті дослідження політичної філософії кола «Батави», важливо зазначити і філософські уподобання Юрія Русова. Мирон Королишин характеризує Русова як шанувальника філософії Сковороди, («сковородинця») який у часи Другої світової війни: «давав доповіді про Сковороду, або його думками переплітав інші теми, пов’язані з німецькою політикою в Україні, Для цього він підбирав дотепні вислови Сковороди» [7]. Цікаво зазначити, що творчість Дмитра Донцова після 1940-х років так само характеризується частим цитуванням Григорія Сковороди. Власне, часто цитовані ними обома слова Сковороди «Дух животворить», можна вважати спільним епіграфом до їхньої творчості післявоєнного періоду.

Таким чином, розуміння світоглядних підстав ідей Юрія Русова, його дружини Наталії Ґеркен-Русової та Дмитра Донцова є важливим компонентом реконструкції основних ідей політичної філософії кола бухарестської «Батави». У цьому ракурсі дослідження, особливо важливими є такі матеріали бухарестського часопису, як синтетичний твір Русова «Матеріяли до національ-державницва» (публікувався у всіх числах журналу) [11; 12; 13; 14; 15], Наталії Ґеркен-Русової «Про касту кавалєрів і гаспидів» [5], статті Дмитра Донцова «Головні прикмети провідної касти» [2] та «Каста – не партія» [3].

У своїй статті «Головні прикмети провідної касти» Донцов дає своє, розуміння поняття «каста» та «провідна верства». Він пише: «Що таке каста? Не говоримо тут про касти в Індії, що мають специфічне значення. Уживано цю назву в ширшім сенсі. В цім сенсі під кастою розуміють окремі верстви в гієрархічно-будованім суспільстві. Правляча верства виріжняється від інших своїми особливими суспільними обов’язками і привілеями (тут і далі виділено Донцовим – О.М.), навіть своєю окремою мораллю і звичаями (кастові «пересудя», «дух касти»). Каста теж вінчається крайньою суворістю своїх приписів, що регулюють приналежність до неї, й засад і способу життя, суворою сепарацією від інших верств або каст суспільства. В тім самім сенсі касти є могутнім елементом тривалості і сталості суспільства» [2, c. 1]. Далі Донцов дає характеристику основних рис провідної касти. Насамперед Донцов акцентує на почутті «вищості» представників провідної верстви: «Це мусить бути вища верства, вища під оглядом расовим, «благородна», як писав Шевченко» [2, c. 1]. Ця «вищість» має провіденційну природу: «Вожді, яких справді призначає Вища сила, яку вони чують в собі, якої голосу коряться і до якого прислухаються, відчуваючи його як їх покликання, як непоборний примус – єднати, кликати, приказувати, вести. Вибрана вищою силою, така людина – людина іншої раси, зліплена з іншої глини, з якої Доля різьбить героїв, напівбогів» [2, c. 1].

В цілому, прикмети, якими Донцов наділяє вищу касту відсилають нас до ніцшеанського суб’єктивного волюнтаризму та концепту «волі до влади», що був ним пропагований ще з часу появи «Націоналізму» у 1926 році: «перша прикмета касти вождів та, що вони хочуть бути вождями не для чого іншого, тільки для того щоб вести. Їх головна прикмета – вміння панувати, порядкувати, розставляти на своє місце, будувати. Дочасні матеріальні добра – ідеал касти підвладної. Ідеал правлячої касти – панувати. Друга прикмета касти володарів – це їх непохитна думка, якою мають оформити, опанувати підвладний світ. Вони власне переконані, що тільки «замислена ними думка - веде до цілі; що їх думка – «єдина спасена думка, «єдина спасена путь» для народа; що не народ, а якраз вони, правляча каста «має право придумувати цілі», обов’язкові і святі для народа... це думка, не захитає ні золото, ні залізо» [2, c. 2]. Але далі в статті Донцов робить апеляцію до принципу традиції, що є не лише не є характерним для ніцшеанського суб’єктивізму, але й прямо суперечить йому: «Для успіху «храброї мислі» треба не тільки щоб й чуттєва закраска мала відважний характер. Треба щоб відповідний був й зміст. «Видумані цілі» касти, її «фантастичні видива» удасця їй накинути лише тоді своїй добі і нації – коли вони випливають з її історичної традиції. Жорстко і заслужено Доля покарала «вождів» нашої демократії за те, що забула про цей закон життя. За те, що свою абстрактну ідею (яку думали вони що скопіювали з ідеї «народу») старалася проводити не лише мляво і нездарно, але й тому, що ворожа всім нашим традиціям була їх думка» [2, c. 6].

Ще більш радикальним був відхід від ніцшеанського волюнтаризму у програмній статті Наталії Ґеркен-Русової, яка прямо поставила волю «вищої касти» в залежність від християнського віровчення, обмежила ніцшеанську «волю до влади» рамками вчення Церкви: «Що торкається самого розподілу на «добрих» і «злих», «чистих» і «нечистих», «благородних» і «неблагородних», то щоби розподіл в дусі цих понять був справедливим, ясним і безспорним всім, –  щоб кожда група не думала що вони – «добрі», треба при оцінці елєментів звертатися до єдиного вірного, всіма признаного, непомильного авторитета нашої церкви. Вона ясно, певно і мудро вчить нас, що поняття «злі» зв’язуються з тими виключно, хто є «негідники», «обманщиці», «брехуни», «прелюбодії», «торгующі в храмі», злодії, піяки, стяжателі, лжеучителі, донощики, зрадники; ті, що «обдирають браття свого», хто в тяжкі часи собі добра стяжають у неправдивий спосіб, хто собі дім якийсь і виноградник придбає за кошти, які їм були дані для страждучих, отже які працювали не для ближнього, а для власного інтересу, або з крови проданих братів своїх користали або нарешті ті, хто будучи проти Господа і його учення, цебто проти певних ідей і поступування в дусі певних істин, нагло по перемозі цих ідей й істин, стають їх завзятими прихильниками й звеличниками – «задля користи, лукавства і хитросного помисла», а не для слави «правдивої науки»» [5, c. 21-22].

Важливим, та одночасно найбільш контроверсійним. елементом політичної філософії кола «Батави» була апеляція до біо-антропологічного фактора та розподіл української етнічної маси на чотири основні расові компоненти. Вперше подібна апеляція зустрічається у «Матеріялах до націонал-державництва» Юрія Русова: «Тому лише у ті часи, коли ріжні расові первні українського народу опинялися на відповідних їм становищах, держава процвітала. Діференціяція і примінення кожного з елєментів у «сродних» їм ділі веде нас до порядку, перемішаня вело до безладу і упадку» [4, c. 5]. Звісно, що така точка зору може викликати підозри в біологічному детермінізмі та навіть вульгарному расизмові. Однак, розкриття Русовим цих тез у подальших своїх працях спростовує таке припущення. Як зазначив Русов у своїй книзі «Душа народу і дух нації»: «Не вдаючись у подробиці взаємовідношень тіла, душі і духа зазначу лише, що ідеал є певне уконтрбалянсування цих трьох складників людини. Зле коли всі наші вичинки походять від тіла і цілком панують нами». Можна припустити, що така апеляція до «расової диференціації» [10, c. 8] в середовищі українського етносу була своєрідною антитезою до популярної у той час концепції про «динарську селянську расову сутність українців», що поширилася завдяки працям Федора Вовка та Юрія Липи: «Думку, що український народ складається з одної селянської маси слід відкинути, бо вона не відповідає дійсності, хоч би головна маса населення України, може й 80% складалася з хліборобів» [4, c. 7]. Майже нічого спільного погляди Русова на расу не мали й пропагованим у ті часи німецькими расистськими теоретиками, типу Ґюнтера, «нордицизмом». Розквіт української державності, за Русовим відбувався у моменти коли нордійсьий первень доповнювався іншими творчими расовими чиниками: «Нордійська верхівка само собою мішалася із Динаро-Медитеранським субстратом і ми бачимо розквіт нашої Київської державности, коли Україні кланялися і чужі. Ми бачимо великих князя св. Володимира, що мав у собі і вдачу нордійця войовника і динарця працьовника і оборонця свого краю, і медитеранця дипломата і тонкого знавця мистецтва» [10, c. 19]. Звісно, що твердження Русова (а пізніше і Донцова) спиралося на досить хиткий ґрунт досліджень з расової психології українців, що їх публікував Вадим Щербаківський, науково-популярний характер яких дуже часто переходив межу науковості, і перетворювався на вульгарну публіцистку. Але в цілому ці суперечливі ідеї Русова і Донцова слід тлумачити в контексті часу, та в контексті всієї творчості цих авторів. А це, в свою чергу, є запобіжником від так само антинаукових і вульгарних звинувачень на їх адресу.

Важливою для дослідників є й проблема впливу філософсько-політичних ідей «Батави» на конкретні політичні організації того часу. Не вдаючись у детальний розбір цієї проблеми, яка заслуговує на окреме докладене дослідження, слід зробити кілька зауважень. Очевидно, що близькість Донцова до ОУН і участь Русова у Гетьманському русі свідчило про їх більш або менш активну ангажованість у політичне життя. Але питання про конкретне втілення їх ідей в ті чи ніші політичні програми тієї чи іншої політичної сили досі є проблематичним. В цьому контексті цікавим є текст Донцова «Каста – не партія», в якому він розграє питання організаційного втілення «кастової ідеї». Донцов різко протиставляє цю ідею «партійництву»: «Партійникам і тим, які визнаючи формально доктрину націоналізму, на ділі вступили на гнилий шлях партійницва, власне протиставлено ідею кастовости, ідею ордену. З її гієрархічного поділу суспільства (1) випливає особливий організаційний ідеал, принцип касти, - Ордену (2) і їх особлива ідеольоґія, credo Ордену (2)» [3, c. 2]. На думку Донцова «Партія має програму, каста – кредо» [3, c. 5]. Тобто йдеться про те, що каста й Орден є насамперед об’єднанням людей зі спільними світоглядними цінностями, людей споріднених аксіологічними, антропологічними, психологічними та духовними прикметами: «засада кастовості випливає передусім з засади «особистости», «індивідуальности», духовно-моральної «сродности» провідної верстви» [3, c. 2]. Така «сродність», виражена у спільному «кредо», не має, на думку Донцова, нічого спільного із формальною «партійною дисципліною». На думку Донцова, «партійні націоналісти», відчуваючи, що принципи єднання заслабкі, вдаються до посилення партійної дисципліни, що переростає у безоглядний послух партійному центрові. Але, на думку Донцова така дисципліна не скріплює, а розхитує групу, оскільки виносить на поверхню організації безпринципних кар’єристів, далеких від ідеалу «провідної касти» [3, c. 4]. Важливе уточнення тез Донцова про відмінність «партійності» і «кастовості» міститься у «Матеріялах до націонал-державництва» Юрія Русова: «І в той же час як ославлене об’єднання кого небудь з ким би то не було, веде до безформности, а розбрат веде до стерільности зусиль, добір веде до створення справжньої державотворчої групи. Цей добір може цілком нехтувати партійними перегородками ріжних угрупувань, бо він базується не на політичних переконаннях, а на людях одної духовности» [12, c. 9-10]. Очевидно, що повної реалізації такого організаційного ідеалу протягом подальшої української політичної історії досягти не вдалося. Однак, як «ідеальний тип», «модель» вона так чи інакше могла впливати на погляди тих чи інших політиків та політичних організацій. Яким чином і в якій мірі – це тема для окремого дослідження.

На завершення слід додати суттєвий момент. На сторінках «Батави» було лише започатковано певний філософсько-політичний підхід, що був розвинений у подальші роки. Дослідники творчості Донцова відмічають, що концепти висловлені ним у «Батаві» остаточно скристалізувалися у його другій за значенням після «Націоналізму» великій праці – «Дусі нашої давнини» (1944) [1, c. 60]. Не менш справедливим буде й твердження, що ідеї Русова, викладені на сторінках «Батави» (а також, у роки Другої світової, на сторінках гетьманського часопису «Українська дійсність»), було узагальнено і логічно завершено у його, нині майже цілком забутому, трактаті «Душа народу і дух нації» (1948). Значно меншою мірою подібне твердження можна віднести і до книги Ґеркен-Русової «Героїчний театр» (1957) (тут можна казати лише про окремі естетичні ідеї, висловлені на сторінках «Батави»). Таким чином, ці три книги – «Дух нашої давнини», «Душа народу і дух нації» та «Героїчний театр» (меншою мірою ніж дві попередні книги) можуть слугувати ніби завершеною квінтесенцією ідей кола авторів «Батави». Більше того – можна зробити сміливий висновок про те, що всі три книги ніби взаємодоповнюють одна одну. Дійсно, у всіх трьох трактатах тісно переплітаються філософсько-історичні, соціально-антропологічні, соціально-філософські, етико-моральні, філософсько-політичні, естетико-культурологічні теми. Але кожен із цих трьох трактатів робить акцент на певному ракурсі спільної політичної філософії. Так, у «Дусі нашої давнини» йдеться в основному про філософсько-історичний аспект ідей «національного традиціоналізму» (власне, про його історіософську легітимацію) та дається опис психологічних характеристик «провідної верстви», які забезпечать реалізацію характерного для «національного традиціоналізму» ідеального типу (моделі) ієрархізованого суспільства. В «Душі народу і дусі нації» дається докладний і логічно завершений опис антропологічних підстав формування цієї ідеальної моделі. Власне, йдеться вже не лише про психологічні характеристики представника «провідної касти», але й структуру людської особистості, яка узгоджується із певним типом суспільної структури. В «Героїчному театрі» дається начерк (не завершений) естетичного ідеалу, спільного для кола «Батави».

Взаємодоповнюваність і численні перегуки у творчості трьох головних авторів «Батави» дають підстави стверджувати про їх спільну світоглядну, (власне, філософську) платформу. Яка, в свою чергу, була підставою як слабких так і сильних сторін їхньої творчості. Про це свідчить і спільна апеляція до своєрідно осмисленої філософії Сковороди (знамените «Дух животворить», використання категорії «сродність» і т.п.), і спільне для авторів «Батави» використання даних тогочасних досліджень у царині фізичної антропології (констатація наявності в середовищі української спільноти чотирьох «расових первнів»: нордичного, динарського, медитеранського та остійського), а також спільні апеляції до ідей антропософії Штайнера і теософії Блаватської (що, очевидно, прямо суперечило деклараціям вірності науці Церкви), також головний мотив їхніх післявоєнних творів – спільне плекання ідеалу «кастового» суспільно-політичного ідеалу та формування певного типу політичної аксіології та етики (заснованої на спробі синтезу суб’єктивного волюнтаризму та культу героїки із засадами християнського віровчення).

Як висновок слід зазначити, що очевидна спорідненість ідей авторів кола бухарестської «Батави» дає підстави говорити про цю групу як про зародок оригінальної школи політичної філософії, що з певних об’єктивних та суб’єктивних причин досі є мало дослідженою вітчизняними філософами та політологами. Даний матеріал аж ніяк не претендує на остаточне вирішення всіх проблемних питань цієї тем і швидше введенням у відповідну проблематику, пролегоменами до подальших досліджень. Які, будемо сподіватися, незабаром з’являться на світ.

Примітки:

(1) Тут слід зазначити, що окремі елементи позицій висловлених у «Батаві», Донцов висловлював ще на сторінках свого «Вістника» у 1930-х роках. На чому наголошував і сам, зокрема у своїй статті «Каста – не партія» [3, c. 2].

Література:

1. Баган О. Ідеолог національної величі / Олег Баган // Донцов Д. Хрестом і мечем. Твори – Тернопіль : Рада, 2010. – С. 8-66.
2. Донцов Д. Головні прикмети провідної касти / Д.Д. // Батава. – 1941. – № 2-3. – С. 1-8.
3. Донцов Д. Каста – не партія / Д.Д. // Батава. – 1941. – № 5 – С. 2-7.
4. Ґеркен-Русова Н. Героїчний театр / Н. Ґеркен-Русова. – Лондон : Українська видавнича спілка, 1957. – 93 с.
5. Ґеркен-Русова Н. Про касту кавалєрів і про гаспидів / Н. Геркен // Батава. – 1941. – № 2-3. – С.17-22.
6. Квіт С. Дмитро Донцов. Ідеологічний портрет : Монографія  [електронний ресурс] / Квіт С.М. – Режим доступу : http://www.franko.lviv.ua/faculty/Philol/jaroslov/11/shafa/Doncov.doc.
7. Королишин М. За об’єднаний український провід. [електронний ресурс] / Мирон Королишин. – Режим доступу : http://hetman-ua.org/lipinsky/almanah/almanah-ua3.html.
8. Політична теорія // Короткий оксфордський політичний словник / [за ред. І.Макліна й А. Макмілана; пер. з англ.]. – К. : Основи, 2006. — С. 526–527.
9. Політична філософія // Короткий оксфордський політичний словник  / [за ред. І.Макліна й А. Макмілана; пер. з англ.]. – К. : Видавництво Соломії павличко «Основи», 2006. – С. 528–529.
10. Русов Ю. Душа народу і дух нації / Др. Ю. Русов. – Філадельфія : Видання «Америки», 1947. – 156 с.
11. Русов Ю. Матеріяли до національ-державництва / Ю. Русов // Батава. – 1941. – № 2-3. – С. 8-16.
12. Русов Ю. Матеріяли до національ-державництва / Ю. Русов // Батава. – 1941. – № 4. – С. 3-10.
13. Русов Ю. Матеріяли до національ-державництва / Ю. Русов // Батава. – 1941. – № 5. – С. 7-13.
14. Русов Ю. Матеріяли до національ-державництва / Ю. Русов // Батава. – 1941. – № 6. – С. 5-13.
15. Русов Ю. Матеріяли до національ-державництва / Ю. Русов // Батава. – 1941. – № 7. – С. 2-9.
16. Сосновький М. Дмитро Донцов – політичний портрет / Михайло Сосновський. – Нью-Йорк – Торонто : Trident International Inc., 1974. – 419 c.

Анотація:

Робиться спроба аналізу основних ідей політичної філософії кола авторів часопису «Батава», що виходив у Бухаресті у 1941 році за редакцією Дмитра Донцова. Показаний взаємовплив та взаємодоповнюваність ідей авторів часопису.

Ключові слова:

політична філософія, націоналізм, традиціоналізм, волюнтаризм, християнство.

Аннотация:

Маслак О.О. «Национальный традиционализм» - политическая философия круга бухарестской «Батавы» (пролегомены к реконструкции основных идей). Делается попытка анализа основных идей политической философии круга авторов журнала «Батава», выходившего в Бухаресте, в 1941 году под редакцией Дмитрия Донцова. Показано взаимовлияние и взаимодополняемость идей авторов журнала.

Ключевые слова:

политическая философия, национализм, традиционализм, волюнтаризм, христианство.

Annotation:

Maslak O.O. "National traditionalism" - political philosophy circles Bucharest "Batava" (prolegomenon to reconstruct the main ideas). Attempts to analyze the main ideas of political philosophy circle journal authors "Batava", published in Bucharest in 1941, edited by Dmitri Dontsov. Showed mutual complementarity and ideas journal authors.

Key words:

political philosophy, nationalism, traditionalism, voluntarism, Christianity.

Публікація:

Маслак О. «Національний традиціоналізм» – політична філософія кола бухарестської «Батави» (пролегомени до реконструкції основних ідей) / Олександр Маслак // Гілея: Науковий вісник. Збірник наукових праць. Історичні науки. Філософські науки. Політичні науки. — 2011. — Вип. 52. — С. 456—462.

© 2011

КОМЕНТАРІ (2)


avatar

Артур Середін

04 листопада 2011 18:50

avatar

Святослав Вишинський

04 листопада 2011 19:49

Додати коментар

Увійти через профіль для можливості залишати авторизовані коментарі.