Ігор Загребельний
Науково-ідеологічний центр ім. Д. Донцова
На перший погляд, порівняння постатей українського філософа і богослова Гавриїла Костельника та румунсько-американського вченого-релігієзнавця Мірчі Еліаде є досить проблемним. Звісно, ми можемо звести обох мислителів до «спільного знаменника», котрим є релігія. Таким чином, «площини» Костельника та Еліаде перетинаються, однак чи вистачить «лінії» їхнього перетину для здійснення повноцінної порівняльної характеристики?
Нанесімо декілька найелементарніших штрихів для їхнього порівняння. Костельник – греко-католицький священик, Еліаде – православний мирянин. Костельник – філософ-модерніст, Еліаде – автор оригінальної традиціоналістичної концепції. Костельник мислив у рамках парадигми лінійного часу, Еліаде робив спроби реактуалізації часу циклічного («міф про вічне повернення»). Попри те, що Костельнику все ж не можна закинути брак національної свідомості, він досить скептично ставився до революційно-націоналістичного руху, Еліаде, натомість, гаряче повірив у перспективи легіонерського руху під проводом Корнеліу Зеля Кодряну. Нарешті, будучи представником бездержавної нації, Костельник так і залишився мислителем регіонального рівня, Еліаде ж здобув собі безперечно світове ім’я.
Співставляючи Костельника-модерніста та Еліаде-традиціоналіста, варто з’ясувати, що саме являв собою модернізм першого та традиціоналізм другого.
Щодо модернізму Г. Костельника, то зазначимо наступне. До інтелектуальної течії католицького модернізму Костельника відніс один із сучасних дослідників його творчості Олег Гірник. Ми не будемо робити перелік модерністських моментів у творчості Костельника і погодимося із висновками О. Гірника. Натомість наголосимо, що у випадку теологічно-філософського модернізму Г. Костельника (як і католицького модернізму загалом) поняття «модернізм» не слід розуміти як щось виключно антитрадиційне. Католицький модернізм постав як реакція на новий етап антитрадиційної деструкції християнської цивілізації і, певною мірою, намагався шляхом модернізації Церкви подолати секуляризацію – один із вимірів Модерну. Перефразовуючи М. Фуко, можна сказати, що однією із центральних тем інтелектуальної творчості українського богослова Г. Костельника була своєрідна «археологія занепаду». Костельник прагнув зрозуміти причини занепаду традиційної християнської цивілізації, в т.ч. причини поширення атеїзму, комплексної десакралізації та секуляризації. Водночас, як теолог-модерніст, Костельник робив сміливі спроби знайти рецепт оздоровлення християнської культури, відродження християнської цивілізації.
Традиціоналізм Еліаде теж був особливим. Будучи представником християнської традиції, румунський мислитель виявляв надзвичайне зацікавлення найрізноманітнішими культами (що, власне, й призвело до його становлення як вченого-релігієзнавця). Очевидно, М. Еліаде не мав симпатій до «бескрылого скучного нетворческого христианства» (Н. Бердяєв) і намагався вийти на шлях свого роду «консервативно-революційний» шлях оновлення цієї релігії. Це значною мірою пояснює його прихильність до легіонерського руху, в якому релігійно-містичні мотиви переважали мотиви політичні («Релігія є для нас відправною точкою, націоналізм – наслідком» – К. Кодряну). Характерні для легіонерської духовності апеляція до православного містицизму та «народного», сповненого язичницьких рудиментів, християнства, пафос мучеництва, акцент на переображення людини в процесі революції не були чужими інтелектуалу, котрий помічав не лише занепад Західної цивілізації, але й кризові моменти релігії, що її (цю цивілізацію) породила.
Модернізм Костельника і традиціоналізм Еліаде виявляють дивовижну спорідненість. І перший, і другий діагностували кризу – кризу сучасного світу. І перший, і другий намагалися вийти за межі «буденного» християнства. І перший, і другий були не консервативними, а консервативно-революційними. Фактично, творчість Еліаде та Костельника – це туга за сакральним в умовах десакралізованого світу, намагання вийти на шлях нової ієрофанії в умовах тотальної «розчарованості». Ці шляхи бачилися по-різному, однак їх об’єднували однакові аспірації.
Спільною рисою Костельника та Еліаде була міцна інтеграція в сучасну їм інтелектуальну культуру, проте ця інтеграція не означала вкоріненості. Водночас не була доконаним фактом і вкоріненість у Традиції. Це значною мірою відповідає сутності радикального суб’єкта, котрий, словами, Максіма Мєдоварова, «потерял невинность мышления и научился мыслить критически, по-просвещенчески, но обратил эту способность против самого же Просвещения».
Отож, синхронне «прочитання» Костельника та Еліаде може, насамперед, допомогти збагнути характер радикального суб’єкту в християнському контексті, з’ясувати особливості консервативно-революційного мислення, зрозуміти захисні та «реваншистські» прийоми потягу до сакрального за умов окупації цього світу профанністю.
Апробація:
Тези доповіді для Круглого столу «Феноменологія релігії і традиціоналізм Мірчі Еліаде» (Донецьк, Донецька обласна універсальна наукова бібліотека ім. Н. Крупської, 10 листопада 2012 р.).
© 2012
Додати коментар
Увійти через профіль