Метафізика правого спектру

Smierc Polarstern

Містична ідея нації як спільноти «мертвих, і живих, і ненароджених» історично та метафізично маскує сакрально-секулярну ідею Великої Істоти (le Grand-Être), з найбільшою прямотою сформульовану в позитивній філософії Огюста Конта, і таким чином репрезентує об’єктивний матріархальний дискурс. Культ Великої Богині як землі (територіальність у В’ячеслава Липинського), матері (расовість у Юрія Липи) і мови (культурність в Івана Франка) в амбівалентній ідеї нації вступає в метафізичний конфлікт зі суб’єктивним патріархальним дискурсом («душа народу супроти духу нації» як переосмислена формула Юрія Русова). Найтонша конфронтація двох підходів виявляється на рівні мови, котра, абсолютизуючись як інструмент чистої референції замкненого смислового універсуму народу («як говориться»), відтак релятивізує конкретний смисловий посил протесту («що говориться»), викриваючи інерційно «жіночу», за-мовляючу природу культурницького націоналізму. Вірність принципам духовного як експансивного «чоловічого» протистояння об’єктивній реальності, її активного суб’єктивно-волюнтаристського перетворення означає явний або прихований, усвідомлений або рефлекторний виступ проти мовного, територіального і кровного націоналізмів, що в ширшій перспективі є чином делегітимації самого шляху предків як загального метафізичного конформізму. Робесп’єрівсько-гегелівські розуміння нації як профанного камуфляжа сакральної Верховної Істоти (l’Être suprême) або Світового Духу (der Weltgeist) делегітимують її як форму дійсного метафізичного протесту проти тотальної природи Anima Mundi.

<...>

2012

Опубликовано (полный текст):

Polarstern S. Metaphysica Nova / Smierc Polarstern. — Черновцы: Беs Публики, 2014. — С. 223—229.

http://smiercpolarstern.com/

КОМЕНТАРІ (2)

Щодо цього можна згадати також археологічну теорію Марії Гімбутас про знищення матріархальної землеробської цивілізації Старої Європи вторгненням войовничих степовиків індоєвропейців. Появу індоєвропейської культури можна розглядати як появу якісно нового типу світогляду - світогляду воїна, що відбувається на фоні домінування в навколишній ойкумені міфологічної системи, заснованій на ідеї циклічності та культах Великої Матері. Одним з основних архетипів індоєвропейського божества поступово стає образ сонячного бога на небесній колісниці, який є образом і подобою скоріше самого арійського воїна, ніж таємничих сил природи, як в попередній системі. Це можна сказати й про значний розвиток концепції долі та ідеї протистояння їй як основи благородства, на противагу абсолютному детермінізму старих міфів. Досить дивним є те, що окремі з ідеологів українського націоналізму (Ю. Липа, О. Ольжич) звертали головну увагу на Трипільську культуру, яка належала саме до культурного кола Старої Європи, і культурні засади якої були прямо протилежні до войовничих волюнтаристських ідей ідеології українського націоналізму. Втім, щодо ідеї расовості Ю. Липи це не є дивним, адже його концепція великою мірою є протиставленням ідеї расовості Д. Донцова, і тим самим і дійсно в цьому плані продовжувала традицію культу Великої Богині, як було сказано в даній статті.