Ігор Загребельний
Науково-ідеологічний центр ім. Д. Донцова
На думку німецького історіософа, ідеолога консервативної революції Освальда Шпенглера, однією із сутнісних рис занепавшої культури (чи то пак, цивілізації у шпенлерівському розумінні) є «бажання грошей». Звісно ж, і бажання грошей, і бажання інших матеріальних благ є характерним не лише для «Сутінків Заходу», але й для інших епох – не обов’язково сутінкових і не обов’язково занепадаючих. Під «бажанням грошей» в даному контексті варто розуміти гіпертрофоване бажання (оскільки може існувати і помірне, цілком виправдане бажання, котре відповідає реальним потребам індивіда), і таке бажання не було чужим не тільки людям епохи Модерну, але й тим, що жили в епоху Античності чи Середньовіччя. Жертви багатства існували в будь-яку епоху – так само, як і жертви ненависті, гніву, розпусти, пиятства і т.п. Однак «бажання грошей» як своєрідний «ефір», що пронизує цивілізацію і формує її зміст, є характерним лише для занепадаючої цивілізації, а саме такою цивілізацією є сьогоднішній Захід, котрий, до того ж, отруює власними хвороботворними, смертоносними бактеріями все людство.
В І Посланні до Тимотея говориться: «Корінь усякого лиха – грошолюбство, до якого деякі вдавшися, від віри відбилися і прошили себе численними болями» (І Тим. 6, 10). Очевидно, означення «корінь усякого лиха» варто сприймати, роблячи особливий наголос на слові «усякого», і тоді теза апостола буде пояснювати не лише численні особисті драми, але й глобальну цивілізаційну кризу сьогодення. Саме «грошолюбство» – втілене в різноманітних модифікаціях «бажання грошей» – отруює смогом занепаду сьогоднішню цивілізацію, нищить здатність до віри, пронизує штиком цілого ряду проблем душу та тіло сучасної людини та людства в цілому.
Соціальні негаразди і проблеми екології, нищення духовного аристократизму і панування олігархічних клік, моральне виродження і духовна сліпота – все це закономірні наслідки «бажання грошей». Вже не перше століття Захід рухається шляхом суїцидального жертвоприношення власної духовності і культури на вівтар зажерливого Молоха. Жителі Картагену в обмін на успіхи у торгівлі жертвували Молохові власних дітей. Захід же продовжує жертвувати йому залишки колись величного Духу.
Звісно ж, генеалогія сучасного занепаду досить складна, і вважати «бажання грошей» єдиним прабатьком деградації не можна. Тут, напевно, краще говорити навіть не про генеалогію, а про оргію-інцест – щось дуже подібне до фінальної оргії із «Жюстіни» де Сада. Гуманізм, раціоналізм, атеїзм, матеріалізм, капіталізм, меркантилізм, утилітаризм, сцієнтизм – ось далеко не повний перелік кровноспоріднених учасників оргії, і представлене утилітаризмом, капіталізмом та меркантилізмом «бажання грошей» перебуває на цій оргії у стані перманентного садистичного екстазу (роль Жюстіни, як не важко здогадатися, відведена традиційній культурі та людській духовності).
Будучи атеїстом, Маркс не вказав на саму головну форму відчуження, котра існує при капіталізмі – на форму відчуження від Бога. Саме у світлі відчуження від Бога стає зрозумілим відчуження людини від власної сутності (Якщо бути послідовним атеїстом, відчуження від власної сутності є фікцією, позаяк сфера трансцендентного позбавлена реального існування, а отже – не існує жодного трансцендентного Принципу, із якого випливає людська сутність; в цьому сенсі найпослідовнішим атеїстом був Ж.-П. Сартр зі своєю тезою про первинність екзистенції щодо есенції). Відчужуючи людину від Бога, «бажання грошей» відчужує від Бога цілу цивілізацію – позбавляє її будь-яких традиційних рис, відчужує її від власного Принципу, перетворює на суто профанну цивілізацію.
Немов білка в колесі, сучасна людина крутиться в колесі абсурду і втрати сенсу, в циклі капіталістичного виробництва та масового споживацтва. Калейдоскоп того, що Ґі Дебор називав «суспільством спектаклю», переконує людину, що ніяка трансгресія – вихід за межі нав’язаного колеса – не потрібна. Натомість виправдання власному існуванню Людина Споживаюча знаходить у дорефлексивній формулі «Consume ergo sum» – саме таким чином відбувається об’єктивація первинності екзистенції відносно есенції, адже «Споживаю, отже існую» легітимізує позбавлене високих ідеалів, глибокого сенсу існування «білки», котра вже не мислить себе поза колесом гонитви за грішми. Відтак, есенція, будучи вторинною щодо екзистенції, стає їй тотожною – вони зливаються в єдиному екстазі мамонократичного рабства.
Класичне питання «Що робити?» залишється відкритим. Щоправда, Одкровення Йоана запевняє нас у падінні «Вавилону – блудниці великої», «від сили розкошів» якої збагатіли «купці землі» і з якою «блудили» «царі землі» (Од. 18, 2-3). Водночас «голос із Неба» у Одкровенні закликає: «Вийди від неї [блудниці-Вавилону], народе мій, щоб не співучаснили в гріхах її і кар її щоб не прийняли» (Од. 18, 4). Резистанс, спротив мамонократії, розпочинається із сепарації, відходу у «внутрішню еміграцію». Передумова відходу – це усвідомлення існуючої деспотії і відмова від «Consume ergo sum». Відтак, підставою онтологічної впевненості стає усвідомлення неминучості Резистансу, необхідності боротьби проти світу: «Повстаю, отже існую». Таким чином, відбувається інтелектуальна реалізація «відходу» за А. Тойнбі (хоч, звісно, не можна заперечувати можливість і безпосереднього «відходу»; однак варто пам’ятати, що такий «відхід» є похідним щодо «відходу» інтелектуального).
Стан «відходу», «внутрішньої еміграції» означає можливість подолання відчуження від Бога і повернення до власної сутності, прагнення узгодити власну екзистенцію із її трансцендентним Принципом. В ситуації «відходу» відбувається віднайдення ортодоксального знання. І лише коли таке знання твердо укорінюється у вірі (яка відживлюється за межами абсурду та втрати сенсу), можливе «повернення», шлях ортопраксису.
Сьогодні, коли мамонократія, здається, винесла людині вирок довічного ув’язнення у споживацтві, дивним чином можуть розпочатися зворотні явища. «F = –F» зі сфери законів фізики може перейти в сферу духовного життя людства. При цьому аскетизм може народитися із перенасичення гедонізмом, «благами», котрі дарує світ «пригнічуючої псевдо-насолоди» (Ґ. Дебор), а тотальний конформізм – стати фоном радикального Резистансу.
© 2012
Додати коментар
Увійти через профіль