Святослав Вишинський
Інститут філософії ім. Г. Сковороди Національної академії наук України
Період між 1945 р. та початками філософського постмодернізму стає часом фундаментального переформатування філософського дискурсу інтегрального традиціоналізму, пошуку нових метафізичних орієнтирів у післявоєнному світі. Цей «антропологічний поворот» у найбільшій мірі пов’язується з іменем італійського мислителя Юліуса Еволи і його працею «Осідлати тигра» [5], заявляючи «антропологізацію» всієї традиціоналістської проблематики, заявленої на поч. XX ст. Анандою Кумарасвамі та Рене Геноном. Байдужа до людського фактору, претендуюча на «вищу об’єктивність» сакроцентрична генонівська модель «суб’єктивізується», відтворюючи на цілком іншому рівні форму становлення картезіанського модерну в XVII ст.: переосмислюючи Традицію, Юліус Евола, а за ним і ряд новітніх традиціоналістів констатують втрату зв’язку з божественним, «захід» Сонця Традиції та «закинутість» людини в пост-сучасному світі – і водночас зміщують центр ваги до поняття «внутрішньої трансцендентності», з необхідністю перетворюючи людину як суб’єкта в єдиний інструмент верифікації вищого, сакрального в десакралізованому світі. В тій мірі, в якій «убивство Бога» [3, с. 728] відлунює і в колах традиціоналістів, в окремих постатях відбувається післявоєнне перехрещення філософських дискурсів інтегрального традиціоналізму та Консервативної Революції, а з ним і новий виток у метаморфозі осмислення дійсності, в якій головним онтологічним вузлом стає людина, місце якої раніше мислилось як периферійне, однак у часі сходження метафізичних «сутінків» з необхідністю стає мірою власного духовного світла, повертаючи наші роздуми до пізнього Мартіна Гайдеггера в його дискусії на тему екзистенціалізму [4, с. 284].
Теоретичне обгрунтування такого повороту ми віднаходимо і в самого Рене Генона – зокрема, в дослідженні «Людина та її реалізація згідно Веданти» [1] – однак у метра традиціоналізму антропологічна проблематика підпорядкована більш абстрактним теоретичним питанням і виявляється тільки як побіжна ілюстрація щодо принципів та ідей в їхньому історичному втіленні. Не змінюючи принципово таких сакроцентричних засновків, Юліус Евола, однак, чи не першим у традиціоалізмі змінює ракурси погляду на людину, її соціальну, політичну, культурну реалізацію в умовах сучасного – і пізніше: пост-сучасного – світу. Продовжуючи лінію етимологічих міркувань Рене Генона, ми можемо сказати, що якщо першого більше цікавить «вища» точка зору, себто точка зору «згортання», букв. «інволюції», спрямованої від сакрального Центру, універсального надлюдського принципу, то для Юліуса Еволи, як і для ряду пізніших мислителів, що ми їх окреслюємо терміном «пост-традиціоналізм» – вагомішою позицією, точкою опори в творчості стає позиція «розгортання», букв. «еволюці», тобто точка зору людини і з позиції людського, що стало власним метафізичним центром. Однак зв’язок, що поєднує антропологічну перспективу пост-традиціоналізму як традиціоналізму в ситуації постмодерну – з традиційною парадигмою – дає підстави релятивізувати таку двоякість, звівши її до органічного діалектичного зв’язку, що не передбачає ні типової для модерну конфронтації з традиційним, ні жодного неправомірного для традиціоналізму підпорядкування вищого нижчому. Децентралізація, втрата орієнтирів сакральності в рамках нового традиціоналізму Юліуса Еволи означає тільки трансформацію сакральності в те, що ми, вслід за Александром Дугіним, можемо іменувати «пост-сакральністю» [2, с. 47], себто виміром внутрішньої трансцендентності, єдиною основою для якої в умовах катастрофи Калі-Юги залишається людина – інтерпретована в трансцендентальному сенсі, як проекція Буття, що у свою чергу несподіваним на перший погляд чином дозволяє провести паралелі між пізнім традиціоналізмом – та раннім Мартіном Гайдеггером.
Література:
1. Генон Р. Человек и его осуществление согласно Веданте / Рене Генон // Человек и его осуществление согласно Веданте. Восточная метафизика / Рене Генон. — М. : Беловодье, 2004. — С. 5—224.
2. Дугин А. Радикальный субъект и его дубль / Александр Дугин. — М. : Евразийское Движение, 2009. — 464 с.
3. Ницше Ф. Веселая наука («la gaya scienza») / Фридрих Ницше // Утренняя заря. Предварительные работы и дополнения к «Утренней заре». Переоценка всего ценного. Веселая наука / Фридрих Ницше. — М. : АСТ, 2006. — С. 605—910.
4. Хайдеггер М. Время и бытие. Статьи и выступления / Мартин Хайдеггер. — СПб : Наука, 2007. — 624 с.
5. Эвола Ю. Оседлать тигра / Юлиус Эвола. — СПб : Владимир Даль, 2005. — 512 с.
Апробація:
Тези доповіді для Міжнародної наукової конференції «XXIV Читання, присвячені пам’яті засновника Львівсько-Варшавської філософської школи К. Твардовського», Національний університет «Львівська політехніка», 10-11 лютого 2012 р.
Публікація:
Вишинський С. Людський мікрокосм у філософії пост-традиціоналізму / Святослав Вишинський // «Людина і світ: способи та аспекти взаємовпливів» (Тези Міжнародної наукової конференції «XXIV Читання, присвячені пам’яті засновника Львівсько-Варшавської філософської школи К. Твардовського», 10-11 лютого 2012 року). — Львів: Ліга-Прес, 2012. — С. 135—137.
© 2011
Додати коментар
Увійти через профіль