Ігор Загребельний
Полтавський національний педагогічний університет ім. В. Короленка
Як і для багатьох інших явищ, для глобалізації є характерною досить антиномічна природа; в її межах можна помітити доволі суперечливі тенденції. Так, на перший погляд, глобалізація постає як певна універсалізація життя на планеті. Окремі нації та цілі локальні цивілізації інтегруються в єдину глобалізовану систему, елементи котрої пов’язані між собою мереживом надзвичайно складних зв’язків різного рівня. З іншого боку, між елементами цієї системи ми можемо спостерігати приклади наростаючого антагонізму, бачити, як за лаштунками земного «універсуму» криється система протиборств. Зокрема, сьогодні ми можемо спостерігати протистояння Сходу і Заходу, котре нерідко змальовується як протистояння мусульманського і християнського світів. Хрестоматійні теракти 11 вересня, агресія західних країн щодо Афганістану чи Іраку свідчать не на користь тези про універсалізацію. Тож не дивно, що поміж глобалізаційної риторики все частіше лунають «месседжі» про початок нових «Хрестових походів».
Сьогоднішні «Хрестові походи» є досить ілюзорними, і про це більш докладно буде зазначено нижче. Однак за ілюзорністю цих «Хрестових походів» криється справді актуальна проблема – проблема взаємовідносин християнства й ісламу. Ця проблема аж ніяк не знімається глобалізаційними процесами, її не усуває жодна складова глобалізуючого мережива різноманітних зв’язків – ні міжнародний поділ праці, ні інтенсивні процеси міграції, ні міжнародні організації, ні мережа Інтернет. При цьому гасла «толерантності», «загальнолюдських цінностей» та «прав людини» все частіше проявляють себе як ширма, що прикриває зростаючу ксенофобію. Це змушує шукати альтернативні моделі християнсько-мусульманського «діалогу». Дана стаття присвячена одній із таких альтернативних моделей, а саме традиціоналістичній концепції «інтегрального католицизму» Рене Ґенона.
У даній статті ми спробуємо репрезентувати ґенонівську концепцію досить стиснено і лаконічно, закцентувавши натомість увагу на тих її аспектах, котрі, на нашу думку, є особливо вагомими у щойно означеному контексті. Таким чином, об’єктом нашого дослідження постає не інтелектуальна спадщина Р. Ґенона, а низка злободенних проблем сучасності, котрі, на жаль, мають чіткий вектор, спрямований у майбутнє. І лише на тлі такого об’єкту ми можемо виділити у якості предмету концепцію «інтегрального католицизму» як одну із можливих моделей позитивного вирішення глобальних проблем. Інакшими словами, ми спробуємо екстраполювати ідеї «інтегрального католицизму» на тло сучасності.
Сутність ґенонівської концепції «інтегрального католицизму» полягає у рівноцінності трьох релігій Авраамової традиції – юдаїзму, християнства й ісламу (далі, в контексті обраної нами проблематики, мова йтиме лише про дві з них – про християнство та іслам). Ця рівноцінність базується на ідеї трансцендентної єдності названих релігій – «фундаментальної єдності, котра стоїть за всією різноманітністю зовнішніх форм» [4]. Монотеїстичні релігії, на думку Ґенона, як певні традиційні форми «можна порівняти з декількома дорогами, котрі хоч і не є схожими, та все ж ведуть до однієї-єдиної мети» [5].
Відзначимо, що ґенонівська концепція «інтегрального католицизму» з’явилася у той час, коли традиціоналістичні аспірації деяких західних мислителів (приміром, Анрі Массіса – автора книги «Захист Заходу», котра була розкритикована Ґеноном на сторінках «Кризи сучасного світу») знаходили вираження в певних антиорієнтальних тенденціях. Ґенон був противником такого підходу і заперечував думку, що «в намаганні відновити власну традицію у себе вдома варто дискредитувати її в інших». Усвідомлюючи кризу Західної цивіліації, пов’язану з руйнуванням її традиційного характеру, французький мислитель навпаки наголошував на важливості орієнтації західних традиціоналістів на Схід. «Втрачена Традиція, – пише Ґенон, – може бути реставрованою і оживленою лише завдяки контакту з духом живої Традиції, а сьогодні... цей дух дійсно живий лише на Сході» [4].
Зауважимо, що Ґенон значну увагу приділяв насамперед езотеричному аспекту єдності монотеїстичних релігій. Для нас же є важливим її «екзотеричний», зовнішній, практичний аспект. Тому нижче, аналізуючи реалії сьогодення, ми будемо апелювати передусім до практичної сторони ґенонівської концепції, використовуючи вище наведені тези як певну матрицю.
Трансцендентна єдність традиційних форм, на думку Ґенона, слугує фундаментальною підставою повноцінного діалогу між цивілізаціями. Це пояснюється тим, що виходячи з Примордіальної Традиції, різні локальні традиції та оперті на них цивілізації і культури мають певний «спільний знаменник»; вони виходять зі спільного першопринципу, а отже є генетично спорідненими, і ця спорідненість є базисом для взаємного розуміння. Таким чином реалізується своєрідна «єдність у різноманітності». Однак коли одна цивілізація втрачає свій традиційний характер, відходить від першопринципу, відбувається втрата «спільного знаменника», і між нею та іншими цивілізаціями утворюється прірва нерозуміння та ворожості. Ґенон пише: «цивілізація, котра не визнає жодного вищого принципу... позбавлена можливості будь-якого взаємопорозуміння з іншими цивілізаціями, оскільки для того, щоб таке взаємопорозуміння було дійсно глибоким та дієвим, воно повинно випливати із того самого принципу, котрого ця цивілізація, власне, позбавлена» [4].
Виходячи із такого розуміння релігійно-цивілізаційних реалій, Ґенон вважає, що «Ісламську цивілізацію варто розглядати як посередника між східною та західною». Однак такий підхід є справедливим лише для традиційної цивілізації Заходу, тобто для християнської цивілізації. Що ж до сучасного Заходу, то його протистояння зі Сходом (передусім мусульманським) є результатом відходу Західної цивілізації від традиційних релігійних засад. Ґенон переконаний, що «будь-яка небезпека для Заходу походить від нього самого» [4], а не від ісламського Сходу (Подібної думки, оцінюючи геополітичні реалії сьогодення дотримується і Жан Бодріяр: «Захід, зайнявши позицію Бога (божественної всемогутності і абсолютного морального закону), став схильний до самогубства і оголосив війну собі самому» [2]).
Спробуймо застосувати засновану на концепції «інтегрального католицизму» методологію для оцінки нинішньої цивілізаційної ситуації, зокрема ситуації напруги між мусульманським Сходом та нібито «християнським» Заходом.
Якщо говорити про сучасний Захід, то поняття «сучасний» варто розуміти не лише як «нинішній», але й у значно глибшому сенсі. В цьому сенсі «сучасний» означає парадигму, що є протилежністю до традиційної парадигми: сучасний – це не-традиційний і анти-традиційний. Тобто ми можемо розділяти поняття традиційного Заходу (позначимо його латинським терміном «Occident») та Заходу сучасного (англійською – «West»). На тлі традиційного Occident’y сучасний секуляризований West постає як своєрідний «анти-Захід», або ж як «псевдо-Захід», відчужений від власного духовного підґрутня, котрим є християнство. За таких умов протистояння між сучасним Заходом та Сходом – це не протистояння традиційної християнської цивілізації із ісламською цивілізацією, а протистояння «сучасної», антитрадиційної цивілізації із цивілізацією, що продовжує зберігати традиційні риси.
Між Сходом та Заходом сьогодні різниця полягає насамперед не в релігійних розбіжностях, а в тому, що Захід, на відміну від Сходу, втратив свій традиційних релігійний характер. Між Заходом та Сходом сьогодні лежить величезна прірва, а якогось «спільного знаменника», що допомагав би її подолати, немає.
Варто зазначити, що сучасниий Захід є не просто постхристиянським, але й значною мірою постпротестантським. West – це Захід англо-саксонського, атлантичного домінування; провідна геополітична сила West’у – це США, що постали передусім на протестантській (пуританській) «традиції». Досить переконливою є класична теза Макса Вебера про те, що протестантизм є духовним підґрунтям капіталізму. Р. Ґенон розглядав протестантизм як явище антитрадиційного «розкладу» християнської релігії [Див.: 5]. Таким чином, ми можемо ще виразніше наголосити на антитрадиційному характері сучасного Заходу. Це, в свою чергу, поглиблює наше розуміння протистояння Заходу та Сходу як протистояння антитрадиційної та традиційної цивілізацій.
Щойно наведені міркування спростовують тези про новітні «Хрестові походи»: акти агресії західних країн проти країн Сходу є лише об’єктивацією західного мондіалізму і аж ніяк не становлять собою війну християнства проти ісламу. По суті, ми можемо говорити про нинішні «Хрестові походи» як про симулякр – позначник без значенника – дійсно християнських Хрестових походів. Нинішні «Хрестові походи» лише зовні є схожими на Хрестові походи часів Середньовіччя – вони є «позначником», однак «значенник» (тобто християнська сутність Заходу) є відсутнім.
Цікаво, що у випадку відносно нещодавніх військових кампаній США та їхніх сателітів проти Афганістану та Іраку риторику «Хрестових походів», «початку війни християнського і ісламського світів» вперше почали використовувати (і таким чином нав’язувати) провідні західні інформаційні агенства (СNN, NBC, Fox News), котрі значною мірою обслуговують інтереси американського уряду та транснаціональних корпорацій. Станіслав Шумлянський досить вдало відзначив схожість такого прийому до використання орвелівського newspeak’у як засобу тоталітарного контролю над масами [Див.: 7]. Для нас же є важливим підкреслити той факт, що ілюзія Хрестового походу створюється штучно і, що цілком очевидно, цілеспрямовано, з метою відволікти як християн, так і мусульман від справжньої суті справ.
Підводячи попередній підсумок, повторимось, що сучасна міжцивілізаційна напруга – це стан протистояння між традиційною та антитрадиційною цивілізаціями. Р. Ґенон слушно зазначав: «Західна експансія – це експансія матеріалізму в усіх його формах, і вона не може бути нічим іншим» [4]. Проти достатньо традиційного мусульманського Сходу сьогодні протистоїть «ризоматичний Захід з його індіанцями без роду і племені» (Ф. Гваттарі, Ж. Дельоз) [3], в умовах котрого, словами Н. Бердяєва, «Не церковь, а биржа стала господствующей и регулирующей силой жизни» [1]. І саме така ситуація, на нашу думку, говорить про реактуалізацію ґенонівської концепції «інтегрального католицизму».
Виступаючи перед прихильниками руху «Occupy Wall street», словенський філософ Славой Жижек зробив дуже цікаве зауваження: «Дозвольте розповісти один старий чудовий анекдот... Хлопця посилають зі Східної Німеччини працювати в Сибір. Він знає, що його листи буде переглядати цензура, тому й говорить своїм друзям: “Давайте домовимося про таємний код. Якщо лист буде написано синім кольором – значить, я пишу правду, якщо червоним – брехню”. Через місяць його друзі отримують листа: “Тут все чудово... Єдине, чого не можна купити – це червоні чорнила”. Цей анекдот – про нас... У нас є всі свободи, котрі ми хочемо. У нас лиш немає червоних чорнил: мови, що здатна передати нашу несвободу» [6].
Очевидно, за нинішніх умов концепція «інтегрального католицизму» може створити певну «мову», здатну стати знаряддям порозуміння між представниками християнства й ісламу, виразити протиприродність нинішніх глобалізаційних тенденцій, а також породжену цими тенденціями несвободу.
«Екзотеричний» аспект концепції «інтегрального католицизму» на сьогоднішній день являє собою заклик до зняття бінарної опозиції «християнський-мусульманський» і виникнення нової системи координат: «традиційний-антитрадиційний». За таких умов і християнський Хрестовий похід, і мусульманський Джихад як архетипи боротьби за вищі принципи трансцендентного походження опиняються «по одну лінію фронту».
Навіть не беручи до уваги езотеричні зауваження Р. Ґенона, християни та мусульмани сьогодні можуть знайти «спільний знаменник» у формі віри в Єдиного Бога, у формі пріоритету традиційних цінностей над демоліберальними ідеологемами, у формі несприйняття (пост)сучасного світу як світу профанного, нелегітимного, такого, що відійшов від трансцендентних підстав свого існування.
Екстраполяція концепції «інтегрального католицизму» на тло сучасності передбачає, на нашу думку, взаємне визнання етнічно- та цивілізаційно-релігійного status’у quo. Використовуючи цей status quo як певну методологічну матрицю, можна, приміром, визнати однаково нелегітимними як втручання західних країн в справи Сходу, так і процеси ісламізації Європи.
Говорячи про концепцію «інтегрального католицизму», не можемо оминути досить дражливого питання – питання богословської оцінки даної концепції. Зрозуміло, що з позицій ортодоксального богослів’я як християн, так і мусульман, знак «=» між двома монотеїстичними релігіями є досить суперечливим. Та все ж, підстави для знаходження «спільного знаменника» існують.
Коран безпосередньо визнає можливість спасіння немусульман: «Якщо б Аллах захотів, Він зробив би вас однією общиною [віруючих]. Але Він хотів випробувати вас тим, що дав вам. Тому змагайтеся друг з другом у добрих справах. До Аллаха ви всі повернетеся, і Він розсудить вас в тому, про що ви сперечалися між собою» (5:49), «Воістину, ті, які увірували, і ті, що навернулися в юдейство, і християни, і сабії, які увірували в Бога та в останній день творили благе, – їм їхня нагорода у Господа їхнього, немає над ними страху, і не будуть вони сумні» (2:59).
Щодо християнства, то досить поширеним є хибне розуміння слів св. Кипріяна Картагенського «Поза Церквою немає спасіння» (нерідко їх помилково приписують св. Августину Гіппонському). Хибним є буквальне і відірване від історичного констексту прочитання цих слів, згідно з яким заперечується можливість спасіння нехристиян. Насправді ж, слова св. Кипріяна стосуються не людей інших релігій, а християн, котрі свідомо відійшли від колективного Тіла Христового, впавши у єресь чи схизму, а не тих, хто в стані «святого незнання», сповідуючи традиційну для свого оточення релігію (той же іслам), перебуває поза Церквою.
Про можливість спасіння (а отже – необов’язковість навернення) нехристиян говорить прийнята на ІІ Ватиканському соборі декларація «Nostra Aetae», в котрій наголошується, що всюди – і поза християнством теж – є люди, котрі відповідають на поклик Божої благодаті. У своїх енцикліках «Redemptor hominis» та «Dominum et Vivificantem» Папа Іван Павло II підкреслює всеосяжність спасіння через жертву Христа.
Підсумовуючи зазначимо, що концепція «інтегрального католицизму» на сьогоднішній день постає як радикальна альтернатива ліберальним сценаріям глобалізації, котра, за Бодріяром, «намагається реалізуватися... у формі поліцейської глобалізації», у формі «тотального контролю» [2] і – додамо від себе – у формі тотальної уніфікації. «Інтегральний католицизм» покликаний зняти дихотомію «християнський-мусульманський», за котрою криється намагання «сильних світу цього» нав’язати як християнам, так і мусульманам образ ворога і закамуфлювати справжню сутність глобальних процесів. На противагу ліберальним моделям утвердження «толерантності», за котрими насправді криється прагнення утвердити тотальну індиферентність, «інтегральний католицизм» висуває ідею поваги до іншості Іншого за умов збереження (і відродження) власної самості. Замість уніфікації «інтегральний католицизм» пропонує відродження універсальності, навіть, якщо ця універсальність буде втілена не в панівній Системі, а в контрсистемній солідарності тих, хто намагається зберегти на цій планеті традиційний порядок речей.
Література:
1. Бердяев Н. Новое Средневековье [электронный ресурс] / Н. Бердяев. – Название сайта. – Режим достута: // http://www.magister.msk.ru/library/philos/berdyaev/berdn010.html.
2. Бодріяр Ж. Дух тероризму [електронний ресурс] / Ж. Бодріяр. – Назва сайту. – Режим достуту: // http://molotoff.info/rozdumi/philosophy/4673-lesprit-du-terrorisme.html.
3. Гваттари Ф., Делёз Ж. Капитализм и шизофрения мира [электронный ресурс] / Ф. Гваттари, Ж. Делёз. – Название сайта. – Режим достута: http://www.tfk2.narod.ru/rizoma.htm.
4. Генон Р. Кризис современного мира [электронный ресурс] / Р. Генон. – Название сайта. – Режим достута: // http://www.philosophy.ru/library/guenon/01/index.html.
5. Генон Р. Что такое традиция? // Генон Р. Очерки о традиции и метафизике [электронный ресурс] / Р. Генон. – Название сайта. – Режим достута: // http://www.gramotey.com/books/1269019560.html.
6. Жижек С. Не влюбляйтесь в себя [электронный ресурс] / С. Жижек. – Название сайта. – Режим достута: // http://solfront.org/?p=3535&lang=ru.
7. Шумлянський С. Влада мови та мова влади: newspeak, руссояз та укрмова / Станіслав Шумлянський // Квіт С.М. Основи герменевтики: Навч. посіб. – К.: Вид. дім «КМ Академія», 2003. – С. 177–189.
© 2012
Додати коментар
Увійти через профіль