В’ячеслав Артюх
Сумський державний університет
Творчість Дмитра Чижевського, одного з найбільших українознавців ХХ століття, стала об’єктом уваги дослідників ще за життя автора. Варто згадати хоча б роботу Є. Пизюра «Дмитро Чижевський (до 60-літнього ювілею)» [10]. З діаспорних видань потрібно також назвати статті А. Хруцького [13] та Т. Закидальського [6], в яких здійснена спроба дати оцінку історико-філософським поглядам Чижевського з позицій аналітичного підходу у широкому розумінні цього слова. Сюди ж може бути віднесена і стаття американських дослідників О. Пріцака та І. Шевченка [12].
В Україні наукова творчість Чижевського особливо активно стала вивчатись, починаючи з 90-х рр. ХХ сторіччя. До першої з таких робіт варто віднести статтю В. Лісового [9]. Особливо багато робіт, написаних українськими дослідниками, присвячено історико-філософським побудовам Чижевського та розумінню ним специфіки українського філософського процесу. На цю тему писали В. Горський [4], С. Кримський [8], П. Гнатенко [3], І. Гомілко, А. Погорілий [11].
У руслі цих останніх робіт написана і дана розвідка. Метою статті є – показати як залежить у творах Дмитра Чижевського історичний образ філософського процесу в Україні від смислового наповнення категорії світогляду.
Спочатку про історичний характер смислів поняття світогляду. Німецьке слово Weltanschauung (світоспоглядання) активно використовується у філософській мові, починаючи з кінця ХVIII століття. Так, вже у Кантовій «Критиці здатності до судження» світогляд («світоспоглядання») означає спостереження світу, дане в почутті, світоспоглядання як просте сприйняття природи у самому широкому розумінні цього слова. Варто також нагадати, що у Канта термін «споглядання» використовується на означення саме апріорних форм почуттєвості. Це уявлення, що може бути дане до будь-якого мислення. У роботі відомого теолога, одного з творців ідеології романтизму Ф. Шляйєрмахера «Монологи» один із розділів так і називається «Світоспоглядання». Як можна зробити висновок, тут це поняття також означає лише почуттєвий погляд на світ. Але досить швидко цей термін пов’язується із сферою розуму. Так, вже у Г.В.Ф. Гегеля, у його «Естетиці», зустрічається термін «теоретичний світогляд» [2, 192], який, правда, стосується лише поезії, а у Ф.В.Й. Шелінга – «науковий світогляд» [18, 88]. Представник Марбурзької школи неокантіанства Ернст Кассірер у книзі «Життя та вчення Канта» (1903 р.) вводить поняття «світоглядна філософія».
В українську мову слово «світогляд» активно входить, починаючи із другої половини ХІХ століття (одним із перших випадків його вживання є назва роботи І. Нечуя-Левицького «Світогляд українського народу». Ця робота почала друкуватись у журналі «Правда» з 1868 року.).
Та найбільший вплив на пов’язування філософії із категорією світогляду мали розробки німецького філософа Вільгельма Дільтея (1833–1911). У Дільтея світогляд не є продуктом мислення. Для нього це життєве відношення (ставлення) людини до світу. Фундамент світогляду – життєві настрої. Із них потім формуються три модуси життєвих відносин – предметне осягнення, надання мети і встановлення цінностей. Як писав Дільтей, світогляд – це первинна «інтерпретація дійсності». Через світогляд дійсність входить у свідомість, будучи вже протлумаченою (видозміненою) завдяки застосуванню до цієї самої дійсності операції оцінювання, а значить і вибіркового ставлення. У статті «Сутність філософії» (1907 р.) Дільтей показав як поєднані світогляд і філософія. Світогляд утримує в собі ряд припущень про те, як повинна виглядати філософія. Він відіграє роль своєрідної філософії філософії, задаючи перспективу висловлювань про цей світ, для яких філософія визначає критерії загальнозначущості. Філософія у цьому сенсі є «з’єднуючою свідомістю чи розсудливістю, що торкається життя і світу» у їх цілісності на відміну від спеціалізованих наук. Тобто світогляд містить у собі ще і «імпліцитну філософію» завдяки цілісності, загальності та докорінності світу, що схоплюється в ньому.
У творця феноменологічної філософії Едмунда Гуссерля (1859–1938) проблема світоглядної філософії чільно пов’язана із принципом історизму. Саме залежність світогляду від часу робить її висновки мінливими. А філософія повинна бути, на думку Гуссерля, науковою, тому, що «ідея» науки позачасова, а це у даному випадку означає: не обмежена ніякими відношенням до духу часу» [5, 731–732]. Або ще: «Світогляди можуть сперечатись, і тільки наука може вирішувати і її рішення несуть на собі печатку вічності» [5, 738]. Отже, Гуссерль тут іде за неокантіанцями і чітко розрізняє наукову та світоглядну філософії.
На цьому етапі смислового розвитку поняття «світогляд» і зустрівся з ним Чижевський. Специфіка розуміння світогляду Чижевським полягає в тому, що у нього він носить крім усього іншого ще і надіндивідуальний характер (світогляд часу, світогляд епохи і, врешті, світогляд народу). Так, наприклад, «народний світогляд» для нього «є національно-зумовлене становисько даного народу до світу та життя. Він виявляється і в тім, що цей народ у світі любить, чого в житті він уникає, що в людині найвище оцінює, до чого ставиться негативно і т.д. Розуміється, протягом віків народній світогляд не залишається все тим самим. І впливи чужих культур і великі зміни у власному житті – все це накладає відбиток на психіку народню. Народній світогляд є, таким чином, сполучення певних надісторичних та історичних елементів. Історично-зумовлені елементи, розуміється, легше піддаються зміні, ніж зумовлені певним психічним укладом нації» [14, 16]. «Становисько» або ставлення у Чижевського і є оте Дільтеєве «відношення» людини до світу, що є визначальною рисою світогляду. Але крім цього, розуміння світогляду Чижевським у його колективних формах фактично приводить до ототожнення його із народним характером.
Первинно поняття світогляду може бути застосоване лише до змісту індивідуальної свідомості. Щоб стати колективним, світогляд має пройти процедуру типологізації. Тип – це, з одного боку, тенденція, що внутрішньо притаманна світогляду, з іншого, у тлумаченні М. Вебера, – це теоретична конструкція, створена для класифікації та інтерпретації. В останньому випадку тип не стільки відображає дійсність, скільки формує перспективу її вивчення. Таке розуміння типу спричинене виділенням у певній групі індивідуальних світоглядів однорідних ознак та виведенням їх на надіндивідуальний теоретичний рівень, унаслідок чого виникає уявлення про певну форму колективного світогляду, наприклад національний світогляд. Адекватно подібна конструкція може існувати тільки на мисленнєвому рівні свідомості, проте ця конструкція часто трактується як об’єктивно значуща, тобто предмет думки перетворюється у предмет сам по собі й знову привноситься, таким чином, в емпіричну дійсність, або ж емпірична дійсність починає розчинятись у такій конструкції-ідеалі. Все це стає можливим, коли два рівні світоглядів – а) неповторні одиничні та б) ідеальні відображення їх у типах як колективні світогляди – починають зіставлятись, і світогляд у цьому разі як тип стає зразковим, «справжнім» світоглядом. Таке змішування логічно-несуперечливого (чистого) типу та змісту індивідуальних світоглядів є результатом операції, яка із часів І. Канта називається гіпостазуванням. І якщо гегелівський «дух», приміром, будучи гіпостазованим, існує у метафізичній реальності, то у разі з національним характером (світоглядом) справа інша – він не просто гіпостазований, а ще й поміщений в емпіричну реальність. Власне, те, що ми називаємо національним світоглядом, є не більше, ніж результат історичної взаємодії індивідуальних світоглядів і перетворення тим самим індивідуальним світоглядом цієї взаємодії (функціональних відносин) у самостійну єдність. Народний (національний) світогляд (характер) відтак стає самостійною силою, що диктує умови українськості. При цьому важливе те, що саме народний світогляд – єдиний критерій національного, а не мова, культура, самосвідомість чи їх сукупність.
Сам Чижевський, коли говорить про народний світогляд, розуміє його як внутрішню притаманність деяких рис цього світогляду якійсь кількості індивідуальних свідомостей. Ці риси не є чимось раз і назавжди даним; це, якщо висловлюватись мовою С. Кримського, певні «пресупозиції», «схильності», «тенденції». І Чижевський також проявляє обережність і утримується від детальної і закінченої характеристики народного характеру (світогляду) українця. Те що визначаєься ним як «український національний тип» обережно називається «певними натяками» або ж таким, що носить «гіпотетичний» характер. До типових рис українського народного характеру, що вплинули на формування національного світогляду (як сказано вище, часто Чижевський поняття «національний світогляд» та «народний характер» часто не розрізняє) він відносить «емоціоналізм, сентименталізм, чутливість та ліризм, що найбільше виявляється в естетизмі українського народного життя...», «поруч з цими рисами стоять індивідуалізм та стремління до «свободи» в ріжних розуміннях цього слова...», «поруч з цими двома основними рисами стоїть третя – неспокій і рухливість, більш психічні, ніж зовнішні (це і дуже позитивні риси характеру, як здібність до прийняття нового, тенденції до психологічної еволюції, але і максимально негативні сторінки української історії – «шатость», тенденція до взаємної боротьби, до руйнування власних і чужих життєвих форм)» [14, 17]. До цих рис він відносить також і «релігійне забарвлення», що супроводжує історичне життя українців і потім ці риси національного характеру обов’язково повинні якось проявитись і у філософії, що і дасть змогу оцінити її як національну.
Як відомо, національні риси філософії у Чижевського характеризуються трьома моментами – це «1. форма вияву філософських думок, 2. метода філософського дослідження, 3. будова системи філософії, «архітектоніка», зокрема становище і роля в системі тих або інших цінностей» [14, 11-12]. За цими критеріями Чижевський характеризує національну специфіку англійської, французької, німецької і почасти російської філософії. Тут варто наголосити, що великий вплив на розуміння саме такої національної специфіки мала робота Вільгельма Вундта «Нації та їх філософія». Саме в ній Вундт говорить про емпіризм як визначальну рису англійської філософії, раціоналізм – французької та ідеалізм – німецької. За цим прикладом Чижевський вибудовує національну специфіку української філософії. У 50-ті роки він, правда, дещо змінить свої погляди на типологічні характеристики національних філософій у книзі Вундта, назвавши їх «односторонніми» [15, 46] (1). Але вся справа мабуть в тому, що типології не можуть не бути однобічним відображенням емпіричного рівня філософії.
Найбільш активно над вивченням української філософської думки Чижевський працював у 20-30-ті роки. Тоді і вийшли дві його найбільш відомі роботи з цієї проблеми – це «Фільософія на Україні (спроба історіографії)», 1926 рік та «Нариси з історії філософії на Україні», 1931 рік. Як видно, особливо з другої його роботи, обережність при визначенні сталого набору рис українського національного характеру (світогляду) зовсім не звільняє його від застосування ходів гіпостазування при конструюванні безперервності процесу української філософської думки. Справа в тому, що при таких операціях обов’язково вибудовується на рівні свідомості базова модель чистої сукупності усіх національних рис характеру, яка не може не бути об’єктивно існуючою парадигмою для того матеріалу, який буде порівнюваться з нею. А звідсіля зовсім невелика межа відділяє (і ця межа легко долається) типові відносини образу об’єктивності на рівні свідомості від винесення цих відносин за межі свідомості і поєднання їх з об’єктивною зовнішньою реальністю.
І тому, по-перше, елементи українського національного світогляду, що об’єктивно існує як певна єдність, стають зразком, через порівняння з яким емпіричного матеріалу відшукуються моменти «українськості» тих чи інших філософів. Таким чином Сковорода, Гоголь та Юркевич стають типовими представниками національного українського характеру у філософії [14, 14]. А Памфіла Юркевича як українського філософа, наприклад, характеризують такі риси «українськості» у його філософії, як «платонізм («ідея»), патристика («серце», релігійність), романтика (деякі елементи вчення про серце, ідея «цілісної філософії»)» [14, 154].
По-друге, національна філософія і національний світогляд, як у випадку з аналізом філософських поглядів українських письменників, часто просто не розрізняються. А це можливо за умови, коли суб’єктивна природа національного характеру як типу об’єктивується і тоді стає можливим її об’єднання з уже об’єктивно існуючою філософією. Так, розглядаючи філософські погляди Миколи Гоголя, Чижевський вказує лише на прояви елементів народного світогляду, що наявні у його творчості [17, 179-180] і на цьому аналіз його філософських поглядів припиняє. Те ж саме спостерігається і у випадку з Пантелеймоном Кулішем, коли вказується на значення категорії «серце» як основного принципу, за яким «Куліш розвиває свій «україно-центричний» світогляд» та Тарасом Шевченком. Цей параграф його «Нарисів» так і називається «До світогляду Шевченка». Така вказівка на риси національного світогляду і неусвідомлене ототожнення їх із національною філософією (тобто фактично підміна філософії світоглядом) (2) з огляду на вищесказане є досить симптоматичною. Отже, із факту наявності українського народного характеру автоматично виводиться наявність української національної філософії. Хоча здавалося більш логічним було б застосування Чижевським при роботі з українським матеріалом тих трьох моментів, що характеризують філософію як національну і про які йшлося вище.
Цікавим видається також та обставина, що виведення специфіки національної філософії із особливостей національного світогляду (характеру) застосовується Чижевським для характеристики розвитку філософської думки України, починаючи тільки з ХІХ століття. Для пояснення цього факту може бути висунуте те припущення, що саме поняття «національний характер» почало активно застосовуватись в науковій практиці, починаючи з епохи романтизму і досвід щодо застосування його до більш ранніх періодів був відсутній; тут Чижевський міг іти просто за певною традицією. Як би там не було, але давня українська філософія українською стає зовсім не через співставлення з рисами українського народного характеру (світогляду).
При цьому Чижевський знаходиться повністю в межах гегелівського розуміння історичного процесу (3). В очі відразу впадають два моменти. По-перше, він писав: «Лінія філософічного розвитку в ріжні епохи, так би мовити, проходить через різні країни, через ріжні нації. Іноді лінія філософічного розвитку кілька разів повертається до тієї самої нації, іноді проходить через неї лише раз» [14, 11]. Так як «абсолютна правда не може розкритися ні в якому закінченому вияві», то «кожен окремий вияв абсолютної правди, – тобто кожне окреме філософічне твердження, що ми маємо в історії розвитку людської думки, є лише часткова правда, фрагмент, уривок абсолютної правди, є неповний і недосконалий відблиск Абсолютного» [14, 9]. Як видно, тут відображається гегелівська ідея про світовий дух, що на кожному етапі свого розвитку втілюється в дусі тільки одного народу, отримуючи у ньому найвище для даного етапу вираження.
По-друге, це використання гегелівського діалектичного методу. Будь-яка національна філософія є для Чижевського суперечливим «синтезом», що складається із двох протилежних тенденцій: «Так у французькій філософії аж від середньовіччя боролись філософічний містицизм та раціоналізм, в англійській філософії – емпіризм та платонізм, в німецькій – спекулятивна та індуктивна методи, в російській – релігійні тенденції і ріжні форми «просвічености» – матеріялізм, позитивізм тощо» [14, 11].
Виходячи з того ж самого гегельянства, Чижевський був переконаний, що стосовно українського філософського життя, ще зарано писати його історію. Ми знаходимось на етапі початку філософського розвитку. Україна ще не дала філософа «світового значення», творчість якого «була б вихідним пунктом дальшого філософського розвитку філософії в світовім масштабі» [14, 12]. І Чижевський, прекрасно розуміючи всю складність проблеми, все ж таки наважився дати нарис філософського процесу в Україні.
Таким чином, відповіддю Чижевським на питання про можливості існування української філософії в періоди відсутності у її розвитку професійного філософського дискурсу було використання ним смислових можливостей категорії світогляду, які надала Чижевському його доба. Якщо за М. Ткачук у структурі українського філософського процесу виділяти професійну академічну, професійну неакадемічну та непрофесійну філософію, і, у свою чергу, ознакою професійності вважати наявність рівня ідей, а ознакою непрофесійної – рівня уявлень, то застосування категорії світогляду дозволяє по-перше – зв’язати окремі острівки філософування у безперервний процес; по-друге, дозволяє розгледіти і «нижні» щаблі філософування (філософські уявлення). Такі уявлення існують у творах письменників, будучи не проявленими. Відкриті свідомістю дослідника і, будучи порівняні з чистим типом народного світогляду (характеру), вони через привнесення в історію стають тими черговими ланками, без яких суцільний ланцюг українського філософського процесу був би неможливий.
Примітки:
1. Можна припустити, що біля витоків саме такої традиції розуміння національної специфіки філософії стояв Шелінг. Так, у своїх мюнхенських лекціях з історії нової філософії він говорив про емпіризм як визначальну рису англійської філософії та «чистий розум» як тип умоспоглядання, що обумовлює особливість німецької філософії.
2. Хоча в іншій своїй роботі, «Антична філософія в конспективному вигляді», Чижевський із гуссерлівською строгістю чітко розрізняє поняття «світогляд» і поняття «філософія»: «Слово «світогляд» має значення певного погляду на світ, але цей «світогляд» не повинен бути якось обґрунтований. Натомість філософія є наука, – продовжує далі Чижевський, – себто система тверджень, обґрунтованих на певних підвалинах, які «доведено» при допомозі певних «доказів», аргументів науково і методично. Філософія є «мислення в поняттях», в той час, як «світогляд» може бути збіркою неясних думок, уявлень, фантазій і здогадів» [16, 6]. Але, як видно, таке розрізнення не проходить для побудови цілісності українського філософського процесу.
3. Захоплення Чижевського філософією великого німецького мислителя (особливо це вірно для 20–30-х років) привело його врешті-решт до захисту у 1933 році докторської дисертації «Гегель в Росії».
Література:
1. Вундт В. Нации и их философия. — Екатеринослав: Наука, 1919. —- 83 с.
2. Гегель Г.В.Ф. Лекции по эстетике. Книга 3 // Гегель Г.В.Ф. Сочинения: В 14 т. — М.: Изд-во соц.-эконом. лит., 1958. — Т. XIV. — 440 c.
3. Гнатенко П.І. Український національний характер. — К.: «ДОК-К», 1997. — 116 с.
4. Горський В. Дмитро Чижевський як фундатор історико-філософського українознавства // Горський В. Філософія в українській культурі: (методологія та історія). — К.: Центр практичної філософії, 2001. — С. 144—150.
5. Гуссерль Э. Философия как строгая наука // Гуссерль Э. Логические исследования. Картезианские размышления. — Минск: Харвест; М.: АСТ, 2000. — С. 667—743.
6. Закидальський Тарас. Досліди в діаспорі над історією вкраїнської філософії // Філософська і соціологічна думка. — 1993. — № 4. — С. 89—100.
7. Козак Степан. Українська романтична історіософія з погляду Дм. Чижевського // Філософська і соціологічна думка. — 1994. — №5—6. — С. 29—36.
8. Кримський С. Дмитро Чижевський про національне визначення історико-філософського процесу в Україні // Філософська думка. — 1998. — № 3. — С. 103—110.
9. Лісовий В. Дмитро Чижевський: життєвий шлях і світогляд // Лісовий В. Культура. Ідеологія. Політика. — К.: Вид-во ім. Олени Теліги, 1997. — С. 297—325.
10. Пизюр Є. Дмитро Іванович Чижевський (до 60-літнього ювілею). — Б.м. Вид-во “Україна”, 1955.
11. Погорілий А.О. Чижевський як історик української філософії // Проблеми філософії. — К., 1992. — Вип. 92. — С. 20—27.
12. Пріцак О., Шевченко І. Пам’яті Дмитра Чижевського // Філософська і соціологічна думка. — 1990. — № 10. — С. 86—99.
13. Хруцький А. Коментар до історіографії філософії в Україні Чижевського // Сучасність. — 1988. — Ч. 5. — С. 61—68.
14. Чижевський Д. Нариси з історії філософії на Україні. — Мюнхен, 1983. — 175 с.
15. Чижевський Д. С.Л. Франк як історик філософії і літератури // Філософська і соціологічна думка. — 1990. — № 11. — С. 36—49.
16. Чижевський Д. Антична філософія в конспективному вигляді. — Кіровоград, 1994. — 72 с.
17. Чижевський Д. Українська філософія // Українська культура: Лекції за редакцією Дмитра Антоновича. — К.: Либідь, 1993. — С. 167—188.
18. Шеллинг Ф.В.Й. Философские исследования о сущности человеческой свободы и связанных с ней предметах // Шеллинг Ф.В.Й. Сочинения в 2 т. — М.: Мысль, 1989. — Т. 2. — С. 86—158.
Анотація:
Стаття присвячена розгляду впливу поняття світогляду на побудову Чижевським специфіки філософського процесу в Україні. При цьому поняття «світогляд» прослідковується у зв’язках з поняттям «національний характер». Підкреслена присутність моментів гіпостазування при застосування понять «народний світогляд» і «національний характер» при конструюванні Чижевським українського філософського процесу.
Ключові слова:
світогляд, українська філософія, національний характер, національний тип.
Аннотация:
Вячеслав Артюх. Категория мировоззрения в историко-философских построениях Дмытра Чижевского. В статье рассмотрено влияние понятия «мировоззрение» на построение Чижевским специфики философского процесса в Украине. При этом мировоззрение прослеживается в связях с понятием «национальный характер». Подчеркивается присутствие моментов гипостазирования в применении «народное мировоззрение» и «национальный характер» при конструировании Чижевским украинского философского процесса.
Ключевые слова:
украинская философия, мировоззрение, национальный характер, национальный тип.
Annotation:
V’acheslav Artjukh. The Category of the Weltanschauung in the historian-philosophical studies by Dmytro Chizhevsky. In the article is considered the influence of notion of the universbackground on understanding of Chizhevsky’s specifics of philosophical process in Ukraine. Herewith this universbackground is tracked in connection with the notion of the “national nature”. Emphasized presence of moments Hypothesis in using the notion of the “public universbsckground” and the “national nature” under the construction by the Chizhevsky’s continuity of philosophical process.
Key words:
Ukrainian philosophy, universbackground, national nature, national type.
Публікація:
Артюх В. Категорія світогляду в історико-філософських студіях Дмитра Чижевського / В’ячеслав Артюх // Проблеми гуманітарних наук: Наукові записки Дрогобицького державного педагогічного університету ім. Івана Франка. — 2005. — Вип. 15. — С. 14—23.
Артюх В. Категорія світогляду в історико-філософських студіях Дмитра Чижевського / В’ячеслав Артюх // Світогляд — філософія — релігія. Збірник наукових праць. — 2011. — Вип. 1. — С. 5—13.
© 2005
Додати коментар
Увійти через профіль