Святослав Вишинський
Інститут філософії ім. Г. Сковороди Національної академії наук України
Феномен інтегрального традиціоналізму (перенніалізму), філософської течії, на поч. XX ст. заснованої французьким мислителем Рене Геноном та англо-американським орієнталістом Анандою Кумарасвамі, в новітніх умовах викликає особливий інтерес дослідників як явище фундаментальної критики модерну. Нестандартність традиціоналістської ревізії поглягає в абсолютно критичній настанові до Сучасності в цілому [1], її сприйнятті як певної «девіації» від світу «Традиції», а тому і в завідомо догматичному спростуванні будь-яких ідей про можливе «виправлення» модерну, котрий Рене Геноном і його наступниками розглядається як «помилка» per se. Більша частина апологетично налаштованих до інтегрального традиціоналізму дослідників таким чином формують тенденцію його висвітлення в якості альтернативи модерну, під якою розуміють більш або менш автентичне відтворення премодерну, тобто інтелектуальний феномен традиціоналізму розглядається як парадигмальне відтворення архаїчних структур і їхнє свідоме прийняття в ролі керівних. Проте уважне вивчення генези традиціоналістської філософії, зміни її критичних акцентів у творчості італійського продовжувача генонівської лінії Юліуса Еволи дозволяють поставити під сумнів ряд прийнятих положень на цю тему. У пізніх роботах Юліуса Еволи [3] на перший погляд абсолютні, непорушні «об’єктивно-ідеалістичні» принципи, озвучені Рене Геноном, зазнають суттєвої корекції, у зв’язку з чим ми можемо вести мову про обгрунтування теорії «традиційного суб’єкта», який в дійсності виявляє риси суб’єкта «традиціоналістського», в рівній мірі відчуженого як від світу Традиції, так і від реалій західної пост-Сучасності. Постановка такої проблеми, як і критична рефлексія щодо самої ортодоксії традиціоналізму і його засновника Рене Генона вже виказують симптоматичне порушення догматів, на яких зведено фундамент традиціоналістської думки – отже, наражають її на ревізію, сам факт якої ставить під сумнів претензії традиціоналістів на володіння об’єктивною істиною.
Аналізуючи історію розгортання дискурсу про модерн, Юрген Габермас [2] визначає однією з найвагоміших рис Сучасності її здатність до самокритики, сумніву як рушія перманентної трансформації. Інший знаковий результат становлення модернової парадигми – утвердження незалежного, «емансипованого» суб’єкта, котрий і виступає актором цієї самокритики та духовного пошуку, спрямованого у відкрите майбутнє. При аналізі ідей Юліуса Еволи ми таким чином зіштовхуємось із двома суто модерновими рисами, котрі з позицій ортодоксального генонізму можуть сприйматись не інакше як відступ у модерн, на критиці якого сформульовано чи не всі ключові постулати традиціоналістської філософії. Зміщення наголосу на «диференційованого» суб’єкта, постановка під сумнів об’єктивних шляхів трансмісії Традиції і розрив з рядом догматичних положень Рене Генона, акцент на екзистенцію в часі і спрямованість у майбутнє в дискурсі Юліуса Еволи набувають особливого значення при спробі ревізії традиціоналізму в цілому. Слідуючи за холістською логікою Традиції, котра органічно включає в себе модерн як негативну можливість, ми можемо визнати і сам традиціоналізм як завуальований прояв модерну в його критичній рефлексії до постулатів Просвітництва, спрямованій до відновлення втраченої гармонії духовного та раціонального – і таким чином поставити під сумнів радикальні генонівські тези, засновуючись на логіці, експлікованій у його ж роботах.
Література:
1. Генон Р. Кризис современного мира / Рене Генон. — М. : Эксмо, 2008. — 784 с.
2. Хабермас Ю. Философский дискурс о модерне / Юрген Хабермас. — М. : Весь Мир, 2003. — 416 с.
3. Эвола Ю. Оседлать тигра / Юлиус Эвола. — СПб : Владимир Даль, 2005. — 512 с.
Апробація:
Тези доповіді на круглому столі «Традиція і традиціоналізм», Донецький національний технічний університет, 11 листопада 2011 р.
Публікація:
Вишинський С. Інтегральний традиціоналізм і проблема самокритики модерну / Святослав Вишинський // Традиция и традиционализм: Материалы Круглого стола. Донецк, 11 ноября 2011 года. Посвящается 125-летию со дня рождения Рене Генона. — Донецк: Наука і освіта, 2011. — С. 6—7.
© 2011
Додати коментар
Увійти через профіль