Феномен міфологічного трікстера-протагоніста

Валерія Сєдова
Прикарпатський національний університет ім. В. Стефаника

«...І ось я бачу як переді мною він танцює на перекладині, його гнучкість просто знищує поняття про тяжіння... Вверх, вниз... Вверх вниз. І ось він креслить 72 ім’я бога нашого і бога свого, як прекрасно ллється музика, він світиться... Його поява завжди супроводжувалась самим чарівним запахом, який людина не може створити, це запах вищої сутності, що може переходити в тілесний план. Сьогодні переді мною Джокер, вчора Тот зі «Смарагдовою Скрижаллю», завтра він напевно просто перетвориться на метелика, такого ніжного і таємничого і просидить увесь вечір у мене на плечі, як завжди нашіптуючи Слова Істини».

В міфології часто спостерігається тенденція зображувати колоритний персонаж подекуди з неадекватною поведінкою, який намагається зашкодити, помішати, або просто зробити зло заради своєї ж насолоди. Таких героїв можемо простежити в скандинавській міфології, це божество Локі. Він вважається винахідником шахрайства, обману та пустощів. Його діяння завжди наповнені певним «креаціо», неважливо яке це буде творення, погане чи гідне, але воно мусить бути, мусить статися акт творіння. Скандинавський Локі постає як герой, коли рятує богиню Фрею, яку мали віддати заміж за страшного велетня − будівника Азгарду. Перетворившись на кобилу, Локі заманює коня велетня, і тим спасає від проклятого заміжжя богиню, пізніше він народить восьминогого жеребця Слейпніра, на якому їздив Одін. В цьому випадку Локі показує свою дволикість, яка є належною характеристикою трікстера−протагоніста.

У переважній більшості міфів Трікстер − «другий» творець світу, в певному сенсі він є комічним дублером «позитивного» героя. Але амбівалентність закладена в самому єстві трікстера і є його основною властивістю: він то веселий, активний проказник; то − тупий, аморальний і неадекватний. Трікстер − причина розбрату і конфліктів, які накликають приниження і побої на нього ж самого. Іноді він навіть змінює стать, що також має двояке тлумачення: у багатьох культурах статева травестія була символом пасивного мужоложства, але в шаманізмі це вважалася одним з вищих досягнень шамана−чоловіка. Будь-які дії трікстера не піддаються однозначній оцінці, в тому числі і етичній, не вкладаючись в рамки «позитивного» або «негативного». Для нього не існує ні моральних, ні соціальних цінностей; він керується лише власними пристрастями і інстинктами. Але, не зважаючи на це, − тільки завдяки його діянням − всі цінності світу знаходять своє справжнє значення.

Елементи трікстерської поведінки, а саме обман та улесливість спостерігається у Змія−Спокусника, який підмовив наївну Єву скуштувати яблуко і пізнати Істину. Цим поступком він створює нову реальність, Адама і Єву виганяють з Едему, для них розпочався новий етап для існування, тяжкий і нестерпний. А трікстер залишається трікстером, він «створює новий якісний рівень» незалежно від критеріїв цього рівня, і знову перероджується в новий образ, такий же дволикий, форма змінюється, а зміст ні, тому дуже тяжко прослідкувати його єство, цілуючи в очі він тихо запихає в спину ніж.

У світовій теогонії немає конкретної відповіді як зародився та виник образ трікстера. Подекуди він виступає «співучасником» творіння світу. Люцифер, любимий архангел Адоная, виступає порадником у створенні світу, він приймає участь у творенні також за допомогою слова. Божественний «Логос» керується порадами. Але бог дуже був незадоволений поведінкою архангела. Зрадів він своєму творінню − людині, і полюбив її, а Люцифер зненавидів людину за те, що милість батька і любов тепер належала і ще комусь крім нього. Так зародилась ревність і нетерпимість, зародилось зло. Трікстер в обличчі «Світлоносного Архангела» бува вигнаний з небес за непослух і противу волі Адоная. Так виникла дволикість, задля шкоди живим створінням з подоби Бога.

Наступний образ трікстера, грецький Прометей, який вкрав вогонь з Олімпа, для людей. Ім'я титану «Прометей» означає «мислячий колись», «передбачає» (на противагу імені його брата Епіметея, «думаючого після») і є похідним від індоєвропейського кореня me-dh-, men-dh-, «міркувати», «пізнавати». Він обманом і хитрістю пробирається до вогню і краде його часточку, тому що пожалів нещасних людей. Тут у Прометея−трікстера прослідковуються благочестивість і доброта. Жертвуючи собою та своїм становищем серед богів, він приносить людям частинку «Вогню Божого», тобто істинне знання, він стає «Просвітителем» для роду людського. Парадокс трікстера не зла дволикість, а скритість, щирість та доброта, за якою наступить наказання.

Трікстер практично завжди виступає протагоністом − головним героєм міфу, казки, оповіді. Цей герой, часто виступає посередником як між добром та злом, не надаючи одній чи другій якості певної переваги, так і посередником між людьми та богами. Давньоримський бог Меркурій, який слугував посланцем між богами та людьми, він також покровитель торгових відносин, який навчив торгу, дрібному шахрайству та різноманітним торговим прийомам, які використовуються для кращого виторгу. З одної сторони він шахрай, що вчить махлювати, а з іншої, він робить добрий вчинок − допомагаючи більше заробити грошей. В одному вчинку дві точки зору. Він також виступає творцем певної реальності, він створює «ринкові відносини».

Звертаючись до Древнього Єгипту, подивимось на поведінку Тота−Агатодаймона, який виступає богом мудрості, магії та  письма. Він також являється посланцем бога, що відкриває «божественні істини» в «Смарагдовій Скрижалі». Він творець заклинань, письма та мови. Також дуже часто його алегорією являється павіан, що своїми танцями розвеселяє богів. Саме у образі павіана, Тот був відправлений до Сохмет, її батьком Ра-Хорахте. Розлючена Сохмет втекла з дому і ні за що не хотіла повертатись до батька, полюючи на людей та тварин. Тот−Павіан всіляко її просив повернутись додому, розповідаючи притчі та звеселяючи танцями та небилицями.

Функцію трікстера також виконує Мефістофель, який з’являється в образі чорної собаки. Він допомагає отримати таємничі знання та навички, всіляко противить волі ворогів Фауста, та підбиває його на неймовірні вчинки, за які в подальшому вчений має розплатитись.

Також серед трікстерів є і духи. Таким непосидючим духом є Пак, що фігурує у фольклорі саксів та скандинавів. Пак являється лісовим духом що любить лякати людей а також насилає оману, щоб загубитись серед лісу. Часто він «піджартовує» краде речі або міняє їх місцями. В народних переказах скандинавських племен Пак фігурує як істота швидше яка лякає та вводить в оману. В англійському фольклорі це веселий ельф, жартівник і пустун. У такому вигляді він постає у Шекспіра в п'єсі «Сон в літню ніч» і у Редьярда Кіплінга в «Пак з Горбів».

В японській міфології існує девятихвоста лисиця − Кіцуне, яка належить до виду йокаїв, тобто демонів. У фольклорі кіцуне часто описуються ошуканцями, іноді при цьому дуже злими. Кіцуне−трікстер використовують свої магічні сили для пустощів: ті, що показуються в доброзичливому світі, прагнуть вибирати своїми цілями занадто гордих самураїв, жадібних купців і хвалькуватих людей, в той час як більш жорстокі кіцуне прагнуть мучити бідних торговців, фермерів і буддійських ченців.

Трікстер − протагоніст, який фігурує в епосі та міфах кожного народу. Коломбіна − венеціанська маска з пап’є маше, яка носить ім’я трікстера жіночого роду. Двуликість Коломбіни проявляється в тому що, спочатку вона — весела спритна служниця, пізніше — елегантна, спокуслива та дотепна субретка, активна учасниця подій, вона грає свою роль, обманює та спонукає на необдумані вчинки. Людина за своє життя міняє безліч масок. Людина забула, що вона являється – персонажем в житті інших соціуму. Вона скидає маску і натягує на себе личину. Маска − ігровий елемент − з перших часів нагадувала людині, що вона бере участь у містерії Життя.

Навіть ім'я людини завжди було своєрідною маскою, яка захищала її і відгороджувала від інших. В іменах, як і в карнавальних масках, немає личини, тобто − персоніфікації образу. Лада, Ярило, Соловей − це не тільки давньоруські імена, це − майже ігрові персонажі, яким дозволено було вести себе у відповідності зі своєю маскою − ім'ям. І було погано, якщо Соловей залишався безголосим, але вихід завжди знаходився: людині давали нове ім'я-прізвисько, яке підходило йому більше.

© 2012


Додати коментар

Увійти через профіль для можливості залишати авторизовані коментарі.