Валерія Сєдова
Прикарпатський національний університет ім. В. Стефаника
Велика увага в навчанні Живої етики приділяється внутрішній роботі людини над собою, її самовдосконалення та еволюційному розвитку для досягнення «Вищих Світів». Робота над собою починається з позбавлення від негативних якостей і звичок, тому що саме ці натхнення «Пітьми» відокремлюють людський світ від «Вищих Сфер».
Наприклад, потребує подолати злобу, сумніви, недовіра, нетерпіння, лінь й інші негативні якості, виключити хулу на ближнього і блюзнірство на вищу Силу, як породжуює «чорне полум’я», пожираюче «світлу ауру», звільнитися від почуття власності «досвідом життя і шануванням Ієрархії».
Іншим суттєвим аспектом етичного вчення Агні-йоги є перетворення життя через утвердження загальнолюдських цінностей, через культурну дію, яка буде спільнию для всього людства незважаючи на різноманіття звичаїв, вірувань і мов.
Згідно з ученням Агні-йоги, слідування етичним принципам являє собою головний засіб для духовної та фізичної еволюції людини і людства.
Вчення Агні-йоги передбачає віру в реінкарнацію. Людина вважається продуктом тривалого еволюційного розвитку через багато перевтілень в різних особистостях протягом мільйонів років. Нашарування цієї величезної кількості неусвідомлюваної інформації утворюють в глибинах духу людини «сплячу мудрість».
Найважливішим законом для людей називається закон карми, яка представляє собою складне переплетіння карм рас, племен і особистостей, карми давньої і справжньою. Вважається можливою певна регуляція карми.
Згідно Живої етики перед людством стоїть завдання побудови мосту між «тонким» і «щільним» світами, таким чином зближуючи їх. Після цього стане можливим спілкування з «Вищими світами». Сумніви поcлаблюють ауру, порушують цілісність спрямованості. Сила волі повинна керуватись думками, направляючи їх у потрібне русло – в потік світлоносний. Закони Буття – це основа, ось відповідно з ними повинна будуватися життя і особистісна, направлятися силою волі усвідомлено на таке будівництво.
Ось такий напрямок і потрібно прийняти за основу. І потім відповідно до неї зіставляти події та обставини.
Спираючись на вчення «Живої етики» та «Агні йоги» Реріхів ми можемо прослідкувати тенденцію неправильного виховання людини, що панує у світі. Вона вважається «порочною» через те, що у розвитку людини як особистості на початкових стадіях забирається стержень,яких формує її як духовне створіння. Перетансформація власної сутносі, заангажованість – це все являється наслідком призупиненого розвитку духовних цінностей. Через це людство переживає не тільки екзестеніційну кризу а також упадок власного єства, як частини божественного начала. Спасіння лежить в пошуку, розвитку та примноженні духовних практик, духовного блага. Матеріальні блага являються тільки приставкою для благ духовних, як допоміжний критерій розвитку та існування. «Нема благоустрою духовного – неможе бути благоустрою матеріального... − переконані Реріхи. − Зрозуміти цю просту причину кризису і побачити напрямок, в котрому потрібно шукати спасіння». На щастя в людському організмі є «духовне серце», і тому в яких непросвітних проблемах та негараздах людина повинна звертатись не до раціо, а до свого духовного серця. Розум людини, на думку Реріхів, не являється ідеальним. Розум потребує постійног контролю і нагляду за собою, тому що його насамперед цікавить не предмет мислення, а мислення як таке. Він може з однаковою силою мислити як над чимось з області високих матерій, так і над простими побутовими проблемами. Він може на одне питання дати велику кількість за та проти, і ці домисли можуть змінюватись в будь-який момент з новими твердженнями. Розум ніколи не має правильного твердження про певні події. Він завжди помиляється і дуже часто заставляє людини створювати непоправні помилки. Розум практично не здатен зрозуміти речей, які представляють загрозу для людини, і часто доводить до самообману, пороків і злочину. Неуправляємий і недисциплінований розум − ворог людини, таку думку висували Реріхи, і довірятись йому досить небезпечно. Людина зобов’язана тренувати свій розум, і заставити працювати його в напрямку, що вказує вища людська свідомість.
Повна протилежність розуму являється духовне серце. Воно ніколи не обманює і не помиляється. Воно знає все і може дати відповідь на любе питання, яке не під силу розуму, якщо вміти до нього свідомо звертатись. «Сердце вздрогнет первое, сердце узнает прежде, нежели рассудок мозга дерзнёт помыслить», − писали Реріхи. «Сердце человеческое − престол сознания... Сердце... дано для высших сношений». Ось, все що не може бути прийнятим відразу, мусить пролежати деякий час в глибині серця, а вже пізніше перейти в свідомість. Серце «проробить» дане питання і надасть на нього правильну відповідь. Таким образом, людина повинна шукати відповіді на питання у своїй сакральній глибині, а саме в своєму «духовному серці». Поняття духовного серця можна співставити з елементом Логосу, божественним началом у людини. Це начало не керує безпосередньо емоційним планом, це дещо відмінний критерій переробки інформації, що надходить із зовнішнього світу. Цей «орган» не є набутим вмінням внаслідок певних практик,але може бути приведеним вдію внаслідок певних містичних практик (зокрема медитації), а є вродженим критерієм людини як духовного створіння. Це серце не являється астрономом (енергетична оболонка людини) ні її душею, ні навіть духом. В «Таємній Доктрині» О.П. Блаватської, поняття духовного серця можна співставити з Вищим Манасом, де також знаходиться Самосвідома душа, яка впринципі виконує тіж завдання як і «Духовне серце». У філософії йогів це начало є шостою плоскістю тіла, а саме спосіб осяяння, космічна свідомість, що відповідає каузальному плану людського тіла.
«У Древних Учение начиналось с положения руки на сердце. При этом Учитель спрашивал: «Слышишь ли ты?». − И Ученик отвечал «Слышу». − «Это бьётся сердце твоё, но это лишь первый стук во Врата Великого Сердца». Так Реріхи призивають насамперед, пізнавати себе, накопичувати знання і слідкувати за всерозвитком усього сущого. Щодо виховання Реріхи акцентують увагу на розвитку насамперед духовної особистості. Духовний ідеал людини вбирає в себе загальні тези гуманізму, всебічний саморозвиток. На ранніх стадіях «Духовне серце» ще відкрите і напряму може говорити з людиною (дитячий вік). В цей період людина з благоговінням споглядає все що її оточує, можливість осягнення невідомого і отримання безпосередньо досвіду, являє найвище благо (знання=досвід=благо). Осмислення себе і навколишнього світу переростає в самоусвідомлення, переробка інформації переходить на вищий, якісний рівень, на якому виникають складні питання, де ще не розум дає відповідь і не емоційна площина, а саме «духовне серце», яке ще не заангажоване і не загнане «порочним раціоналізмом» в глухий кут. В подальшому віковому розвитку, людина практично втрачає зв’язок з цим «органом» через надмірне влиття в соціальні ролі та плани, фрустровані життєві істини та максими. Духовний розвиток безпосередньо має знаходитись під впливом батьків. Звертаючись до індійського містицизму, ми можемо побачити вплив «духовних батьків» гуру на суспільство, які привчають людей до благочестивості як духовної так і тілесної. Духовне серце можемо співставити з моментами осяяння в благоговінні духа. Як відкривається «духовне серце»? Одні люди впадають в сон, і в них залишаються спогади про про духовний підйом і відповіді на турбуючи питання, інколи такий стан супроводжується відчуттям відкриття світу, де лежать всі відповіді на питання насущні. Ці переживання, залишаються не на довгий час в людині,але залишає почуття безмежної радості, особливо коли людина втратила віру і переживає тяжкі екзестенційні моменти.
© 2012
Додати коментар
Увійти через профіль