Опозиційні політики беруть приклад з влади, для якої епічні помилки не перетворилися на фатальний кінець. Етнічно-музичні уподобання ВО «Свобода» щодо співачки Гайтани можуть не дозволити партії перейти від статусу політичної сили, якої регулярно приписують статус маргіналів, до потужного політичного гравця.
Американський політик Джордж Аллен є красномовним прикладом руйнування перспективної кар’єри в одну мить через необережне використання слів із расистським відтінком.
У 2006 році колишній губернатор штату Вірджинія переобирався до Сенату США. Його називали молодою надією Республіканської партії. А два роки пізніше впливова газета The Washington Post писала, що він міг стати реальним кандидатом від республіканців у президентських виборах. І тоді невідомо, чи зміг би молодий Обама перемогти такого ж молодого, амбітного і популярного сенатора.
Але у перегонах 2006 року сталася доленосна помилка. Американець індійського походження Шекар Рамануйа Сідарт у тої час працював волонтером у штабі конкурента Аллена Джима Вебба. Сідарт майже весь час супроводжував сенатора і влаштовував політику незручності. 11 серпня під час чергової зустрічі з виборцями республіканець не витримав і двічі назвав представника ворожого штабу макакою. Принаймні, в контексті тої зустрічі його слова сприймалися як прояв расизму. Наступні пояснення, вибачення не допомогли сенатору. Лідируючи до зловісного моменту, Аллен програв у 10 тис. голосів демократу Веббу. З того часу серед політтехнологів навіть виник спеціальний термін – «феномен макаки».
В Україні інакша ситуація і рівень політичної культури. Тут досі толерантність не в пошані, а ксенофобські висловлення політиків не стають причиною краху кар’єри. Самій «Свободі» вже приходилося застосовувати антикризовий піар після заяв свого лідера на відомій горі Яворині, після чого Олега Тягнибока виключили із «Нашої України» і партія вирушила у вільне плавання. Регулярні образливі слова лунають з боку нинішніх господарів України. Восени 2011 року Ірина Богословська під час ефіру «Шустер Live» прирівняла баптистів до сектантів.
Не слід забувати, що рано чи пізно ксенофобський популізм стане політичним моветоном. І за викинуті на вітер слова прийдеться серйозно розплачуватись.
Безумовно, кожен має право на думку і на власний смак. І слова пана Юрія Сиротюка є адекватними до моменту, де він згадує про Африку. Йому, як людині, що багато років працювала прес-секретарем Олега Тягнибока, краще за інших знати ціну кожному слову, ціну можливим інтерпретаціями конкретних заяв.
По аналогії із «наїздом» іншого лідера «Свободи» Юрія Михальчишина – заява про боротьбу з «толерастами», «ліберастами», мариновичами, грицаками – суспільство не отримає вибачення з боку керівництва партії, що означатиме повну згоду із позицією Ю. Сиротюка. А це викличе чергову хвилю обвинувачень.
Зі сторони «критичний погляд» на творчість Гайтани, можливо, не виглядає національною трагедією. Але низка організацій та публічних осіб вже негативно оцінили слова «свободівця». Партія Віталія Кличка УДАР встигла засудити заяву і закликала колег по опозиційному табору засудити будь-які прояви ксенофобії і нетерпимості за національною чи релігійною ознакою і зробити висновки щодо принципів подальшої співпраці. Прикрою подією стане розвал об’єднаної опозицій на порожньому місці.
Необережні слова «Свободи» дали черговий привід для спекуляцій відомого демагога Валіда Арфуша, який завжди намагається претензії (до нього) суто професійного характеру перевести у площину уявленої нелюбові на етнічному ґрунті.
Не забула про можливість виступити прихильником демократичних цінностей регіонала Ганна Герман. Тепер в неї є чудова нагода ткнути обличчям у «купу расизму». Пані Герман порадила усім (читай – опозиційним) політикам «відмежуватися від партії, що стоїть на расистських позиціях».
Не хочеться вірити у те, що ВО «Свобода» – це партія расистів, а її електорат – печерні ксенофоби. Тому її лідерам вже давно пора навчитися коректно висловлювати свої думки з певних питань, щоб не розчаровувати виборців і не забивати цвяхи у власну політичну труну. Українським політикам бракує відповідальності, і навіть в таких простих речах як слова.
© 2012 Український тиждень
Додати коментар
Увійти через профіль