Буття в нелегітимному світі: модус резидента

Ігор Загребельний
Науково-ідеологічний центр ім. Д. Донцова

По цю сторону гріхопадіння досконалість є або відносним понятттям, або орієнтиром, котрий веде до мети, однак неодмінно втікає, неначе лінія горизонту. Таким чином, будь-яка «точка» зіпсованих (чи породжених?) гріхопадінням часу і простору характеризується, по-перше, певним рівнем (наявної) досконалості, по-друге – рівнем реалізації вектору вдосконалення.

Отже, по цю сторону гріхопадіння є неможливими «золотий вік», «ідеальне суспільство» і т. ін. Напевно, цей світ також не знає остаточного падіння, крайньої деградації, максими недосконалості. Очевидно, недосконалість так само, як і досконалість є або відносним поняттям, або поняттям, що позначає вектор розвитку. Одначе, незважаючи на відносність, практичний розум підказує нам, що повинна існувати певна «аксіологія» часу і простору. Щось має бути добрим, щось – поганим; на одне ми маємо орієнтуватися, інше ж повинні або ігнорувати, або поборювати. Відповідно, ті «точки» часу і простору, котрі характеризуються «достатнім» рівнем досконалості і рухом до досконалості, ми можемо охарактеризувати як легітимні; ті ж, які щойно наведеними характеристиками не володіють, – як нелегітимні. Якщо дотримуватися такої «системи координат» (або-або, чорне-біле, нелегітимне-легітимне), то, напевно, нинішній світ можна охарактеризувати як нелегітимний.

Постає питання: як поводитися тим, хто усвідомлює (чи, принаймні, відчуває) нелегітимність світу? Не відчуваючи відчуженості щодо нелегітимного світу, існувати легко. Якщо ти не відчужений від світу, котрий відчужується від власної Причини, то ти відчужуєшся від цієї Причини – від Бога – разом зі світом. Таке «відчуження за течією» є досить комфортним, адже не вимагає від тебе ніякого героїзму, ніякого резистансу, проте воно є шляхом «несправжнього», хибного, нелегітимного існування.

Але що робити, якщо ти відчуваєш власну відчуженість від нелегітимного світу, відчуваєш хибність навколишньої «реальності»? Як за таких умов не втратити легітимність власного існування? Зробити ще більшою прірву відчуження відносно світу? А чи не буде такий «радикалізм» насправді самообманом і капітуляцією? Чи кожен спроможний віднайти сродну йому форму відчуження?

Достатньо «абстракцій» – наведемо «ілюстрації» (хоч, звісно, невідомо, що є більш абстрактним: «абстракції» чи «ілюстрації»). Необов’язково відразу ж наносити страхітливі штрихи епохи «Калі-юга» – вони будуть згодом. Найпершою ілюстрацією є специфіка нашого національного буття.

Чи легітимною є держава, на чолі якої стоїть антинаціональний і антинародний «режим внутрішньої окупації» (Василь Іванишин)? Чи легітимною є її юридична система? Взагалі: чи може бути легітимною та юридична система, котра не є об’єктивацією волі «і мертвих, і живих, і ненароджених»? Або ж погляньмо на ситуацію з християнської точки зору. Чи може бути легітимною держава, котра, приміром, дозволяє аборти?

З огляду на риторичність щойно поставлених питань, постає питання наступне: як українець, християнин чи людина доброї волі, що є представником іншої віри чи нації, має ставитися до цієї держави? Пропонована відповідь: як резидент. Можливими є також інші відповіді: як революціонер, повстанець, партизан, підпільник. Однак відійти у «ліс» для ведення «партизанської діяльності» досить тяжко – дається взнаки надмірна соціалізація, знищення «лісу» автономного існування, надмірна інкорпорація в нелегітимні структури, котрі, звісно ж, є структурами гріха. Працюючи, ти так чи інакше будеш збагачувати кримінально-олігархічну кліку. Чинячи протест, ти наражаєшся на небезпеку стати статистом, котрого використовує влада з метою ілюстрації власної демократичності. Коли твоя дружина буде народжувати, то, можливо, пологи в неї прийматиме «лікар», котрий убив сотню, якщо не тисячу ненароджених дітей. Перелік можна продовжувати.

Особливістю резидента є те, що він за умов своєї інкорпорації у ворожу систему зберігає щодо неї внутрішню автономію і є її ворогом. Резидент може виконувати суто шпигунські функції, будувати агентурну сітку, проводити диверсійну роботу. При цьому він живе «на дві ставки»: легальним і нелегальним життям. Його нелегальне життя є цілком легітимним (навіть наділеним вищим ступенем легітимності), в той час, як легальне життя, враховуючи нелегітимність ворожої легальності, легітимізується потребами виконання нелегальних завдань.

Отже, людина доброї волі, котра мешкає в державі «Україна» може розглядати себе резидентом (майбутньої) національної Української держави. Інкорпорація в неоколоніальні реалії держави «Україна» не повинна лякати цю людину. Така інкорпорація має сприйматися як даність, необхідний елемент життя резидента. Водночас ця інкорпорація є ширмою, котра прикриває і захищає центральну лінію існування. Визнання юридичних норм, офіційних інститутів і навіть «моральних норм» (котрі в даному випадку мають конвенціональне, ситуативне, але аж ніяк не трансцендентне походження) для резидента є формальним, адже це ширма, але аж ніяк не сутність його існування.

(Варто уточнити, що в даному випадку, проводячи свою «підривну діяльність», резидент має чітко усвідомлювати, що держава «Україна», попри свій антихристиянський, антиукраїнський і антинародний характер, все ж є плацдармом для боротьби за справжню Українську державу. Тому «підривна діяльність» має сприяти революційному перетворенню держави «Україна» в кращу сторону, а отже – не має права наражати на небезпеку цей здобутий плацдарм).

Подібно ми можемо говорити і про існування в нелегітимному світі загалом. Цей світ являє собою страхітливе нагромадження структур гріха, щось дуже схоже на павільйон-сміттєзвалище, сморід якого є відчутним за декілька кілометрів. Гріх, хибне існування об’єктивується у цьому світі на різних рівнях: моральна деградація, котра, до того ж, набирає оманливої легітимності у зв’язку з творенням збоченої етичної системи; аберація і симулякризація релігії; «прогрес» філософії, котрий надає теоретичного підґрунтя для подальшої деградації; несправедливість у міжнаціональній площині; надзвичайно неорганічна система економіки, в умовах якої людина стає рабом фінансів та хибних, штучних потреб; симулякризація матеріальної дійсності, проблеми екології – як екології Землі, так і «внутрішньої екології» людини... Перелік є неповним, і його, знову ж таки, можна продовжувати, малюючи нові штрихи далеко не естетичної картини «Калі-юги».

Яким є допустимий модус існування в цьому світі? Відповідь – модус резидента. Резидент інкорпорується в нелегітимні структури гріха (адже поза ними майже немає життєвого простору – майже немає «лісу»), однак не забуває про їхню ворожість. Дотримуючись «легенди», він може демонструвати певну порцію лояльності щодо світу. Та за цією вдаваною лояльністю криється постійна робота на благо Кращої Дійсності, агентом якої він, власне, й є. За ширмою поверхневої лояльності криється постійна підривна робота – збір інформації про «слабкі місця» світу цього, диверсії, саботаж, вербування агентури, а головне – постійна готовність до повстання проти нелегітимного світу.