Юрій Ноєвий
Група політичних досліджень «Політономія»
Таке враження, що останнім часом деякі «ліберальні інтелектуали» нарешті знайшли сенс свого життя. І він аж ніяк не полягає в боротьбі з режимом Януковича. Головний об’єкт їхньої хворобливої уваги та постійного поливання брудом – опозиційне Всеукраїнське об`єднання «Свобода». Причому за браком аргументів та обмеженістю свого інтелектуального ресурсу в хід ідуть будь-які засоби, включно з відвертою маячнею, яку вдалося нагуглити в Інтернеті [1].
Сенс життя ліберальних псевдоінтелектуалів
Ліберали постійно критикують націоналістів за, мовляв, занадто «агресивну», «радикальну», «прямолінійну» боротьбу з проявами українофобії. На думку лібералів, така поведінка націоналістів є згубною для України і українців. Натомість ліберали нічого не пропонують, фактично стверджуючи: «хто бореться українофобією – той провокатор». Тобто, боротися з українофобами не можна взагалі. Треба терпіти. Більше того, борючись з українофобією та російським імперіалізмом, українські націоналісти... знаходять ідеологічну близькість із російськими! Ось такі «геніальні» думки. За такою логікою, гайдамаки були ідеологічно близькими польським панам, холодноярці були такі самі, як і більшовики, а князь Святослав був типовим хозарським каганом.
За цією нав’язливою критикою «націоналістичної прямолінійності» та часто побудованих на цій критиці абсурдних конспірологічних теоріях («націоналісти, борючись з російським шовінізмом, створюють картинку для кремлівських ЗМІ, а, значить, допомагають російським шовіністам») ховається справжня мета.
Вона полягає не у критиці тактики націоналістів чи «неправильного» націоналізму на противагу «правильному». За цією критикою насправді стоїть ірраціональна ненависть до націоналізму як явища. Просто більшість україномовних лібералів в силу чисто політично-кон`юнктурних чинників не можуть заявити про свій принциповий антинаціоналізм відкрито. Хоча є вже і значна частина таких, які вже це роблять. Зокрема – пан Возняк.
«Ідеологічна позиція» одного ультраліберала
Факт існування спонсорованого на гроші іноземних фондів так званого «культурологічного часопису» «Ї» та його головного редактора, ідеолога провінційного ультралібералізму Тараса Возняка, не є аж таким вже негативним. Карикатурний псевдоінтелектуал демонструє зневагу до українських цінностей, пропагуючи ідеї світового глобалізму. І цим чітко вказує на свою справжню суть та призначення.
Дуже добре, що ліберальні псевдоінтелектуали остаточно зривають з себе маску «патріотизму» та «українськості». Бо за цією маскою – глибинне несприйняття будь-якого націоналізму та будь-якого патріотизму, абсолютна прокапіталістична спрямованість, егоїзм та ультраіндивідуалізм, космополітизм, готовність іти на союз із відвертими українофобами заради боротьби з українським націоналізмом. І весь цей «ідеологічний букет» помножений на дику провінційність, інтелектуальну обмеженість, відверте прислужництво своїм спонсорам та чорну заздрість імпотента до всіх, хто може зробити хоч щось дійсно вартісне.
Хибність позиції Возняка пов’язана із ототожненням понять «європейські цінності» та «ліберальні цінності». З цим пов’язана і демонстративна зневага до національної культури, що чужа псевдоінтелектуалам-пораженцям. Для них усвідомлення національної ідентичності та патріотизм – це «нацизм»; протиставлення матеріалізму та слідування ідеалістичному світогляду – «пережиток минулого»; критика капіталізму та усвідомлення необхідності соціальної та економічної справедливості – «тоталітарна зрівнялівка»; протест проти міграції та мультикультуралізму – «ксенофобія» і т.д.
Пан Возняк, як і решта ліберальних псевдоінтелектуалів, поверхово засвоївши ряд ліберальних догм, які часто є застарілими навіть для сучасної Західної Європи, і обмеживши цим поверховим засвоєнням весь свій політичний світогляд, є яскравим прикладом інтелектуальних посередностей, які на грошах закордонних патронів засвітилися як «публічні інтелектуали». Жодної вартісної думки, жодного вдалого спостереження чи аналогії, жодної інтелектуальної сміливості – лише пережовування по сотому разу набридлої жуйки застарілих ліберальних штампів.
Діагноз. Не лише ідеологічний
Поливання брудом дієвої опозиції, а саме цим системно займається пан Возняк – це робота на розкол КОДу та гра на руку режиму Януковича. Возняк вже не вперше є рупором українофобів та прислужників режиму: то він стає політичною прислугою депутата-україножера Колесніченка, який на основі «сенсаційних викриттів» Возняка строчить на патріотів та опозиціонерів кляузи до Генеральної прокуратури, то він перетворює свій блог на майданчик для популяризації безграмотних замовних статейок, які пишуть утриманці високопоставленого чиновника діючого режиму Василя Цушка, то друкує на сторінках часопису «Ї» статтю ідеолога сучасної імперіалістичної українофобії О. Дугіна...
Пан Возняк давно перетворив очолюваний ним так званий «незалежний культурологічний часопис «Ї» на майданчик як для антинаціональної пропаганди, так і для відвертої порнографії. Офіційним спонсорам журналу – німецькому політичному ліво-ліберальному фонду Бьолля, переважно фінансованому Федеральним урядом Німеччини [2] та польському міністерству культури – очевидно вигідне розповсюдження дегенеративної літератури в Україні.
Хоча сам Возняк намагається це приховати, як і частина львівських ультралібералів, тому на публіці часто позиціонує себе як прихильника традиційних релігійних цінностей Галичини, бо розуміє, що відвертою демонстрацією своїх справжніх поглядів може втратити залишки свого впливу на громадську думку Західної України. Тому для людей, які повірили в «щирість» такого позиціонування пана Возняка і компанії, наводимо кілька характерних цитат з «незалежного культрологічного часопису», який планомірно та системно пропагує ідеї, що, м’яко кажучи, вступають в дисонанс з публічним моралізаторством пана Возняка:
«Між чоловіком і пенісом існує синекдохальний взаємозв’язок: пеніс – це частина, що представляє ціле – чоловіка. Найчастіше він уявляється як фалос – еректний і міцний... задоволення, асоційовані з м’яким, напівм’яким або наполовину твердим пенісом, культурально не цінуються. Секс може відбутися без фалосу, проте культурально йому все ж приписують саме визначальну роль... Опираючись на аналіз відповідей чоловіків на питання щодо їхньої потреби у Віагрі, Сюзан Бордо (Susan Bordo) констатує, що чоловіки сподіваються отримувати і втримувати «якісну» ерекцію самотужки, без жодних активних стимулювань з боку партнера й доторків до себе»...
Часопис «Ї», № 27
«Зрозуміло, що задня позиція, поза залежністю від способу проникнення, найбільш популярне у грецьких попередників европейської порнографії. «Дитячий» (педіка) секс і пов’язані з ним кодові маркери – задні позиції, специфічні жести, подарунки (півень, заєць), «хлоп’ячі» заняття і їхні атрибути (обруч, музичні інструменти). Отже, грецькі художники любили зображувати статевий акт із жінкою в задній позиції не тому, що греки узагалі віддавали перевагу цій позі, а тому, що вона маркірувала «вільну», «грайливу» зону хлоп’ячої (педіка) сексуальної (і не тільки сексуальної) поведінки»...
Часопис «Ї», № 33
«Лесбіянки і геї не створюють загрози сімейному союзові. Вони є його частиною»...
Часопис «Ї», № 27
«Сьогодні існує технічна можливість репродукування без участі чоловіків і репродукування винятково жінок. Треба негайно розпочати цей процес. Чоловік з точки зору біології є суцільною катастрофою: чоловічий Y-ген насправді є неповноцінним жіночим X-геном. Іншими словами, чоловік – це неповноцінна жінка, це ходячий викидень, який хиріє вже на генній стадії»...
Часопис «Ї», № 17
Такі тексти «культурально» оцінити можна тільки у нецензурній формі. Це ж, до якого рівня треба бути циніком, щоб публічно вдавати із себе мораліста і одночасно друкувати в своєму журналі потік свідомості сексуальних збоченців!
Людина, яка вже скільки років пиляє закордонні гранти, навряд чи зміниться: в Україні зрадники принципові – вони вірять у те, що чинять вірно, вважають істинними ті ідеї, за поширення яких їм платять. Їхня культурна стратегія завжди орієнтована на формування сприятливого фону для закріплення соціальної та національної експлуатації українців. У цьому сенсі прихильники російського імперіалізму більш щирі: жоден із них не б’є себе в груди, що він щирий українець. Тому не будемо закликати Возняка схаменутися. Ми просто для себе і всіх людей доброї волі визначили його як ідеолога порнократії, пораженця щодо власної культури, зрадника, що нав’язує Україні псевдоцінності виродження та деградації, запроданця, який перебуває на службі у ворогів України.
Примітки:
1. http://blogs.pravda.com.ua/authors/voznyak/4f21ab9f779c5/.
2. http://www.boell.org.ua/web/119.html.
© 2012
Додати коментар
Увійти через профіль