Святослав Вишинський
Чернівецький національний університет ім. Ю. Федьковича
Націоналізм, будучи явищем не стільки політичного характеру, як феноменом культурним, подібно до інших консервативних рухів своєю суттю опирається на чинник народної духовності і традиційних цінностей, вбачаючи в них підгрунтя та умову існування нації як організму. Націоналістична ідеологія, як консолідуючий чинник етнічного буття, розглядає націю не тільки як кровну спільноту, але і як явище духовного гатунку, унікальний культурно-цивілізаційний феномен: „Нація не є раса, чи певна географічна місцевість, але триваюча в історії група, тобто кількість, об’єднана однією ідеєю, що є воля до існування і панування, тобто самосвідомість, відповідно, і особистість” [3].
У ХХ ст. найхаризматичнішим европейським рухом, який поєднав у своїй ідеології чинники політики та християнського фундаменталізму, виступивши спадкоємцем традицій духовно-рицарських орденів Середньовіччя, слід вважати румунський Легіон Михаїла Архангела (пізніше „Залізна Гвардія”) Корнеліу Зеля Кодряну. Ю. Евола, наводячи паралельні семантичні ланцюги „фашизм – націонал-соціалізм – гвардизм” з одного боку, та „тілесна форма – життєва сила – дух” з іншого, підкреслює: „...Для „Залізної гвардії” точкою відліку являлась духовна складова. ... А під „духом” Кодряну розумів дещо, маюче стосунок також до суто релігійних та аскетичних цінностей” [5].
К. Кодряну, базуючи свою політичну філософію на Євангеліях, водночас проповідує силові методи боротьби, ототожнюючи зі вселенськими силами Зла ворогів румунського народу (головно євреїв, як носіїв антихристиянської традиції). Він визнає суперечності між характером легіонерської боротьби і християнськими цінностями, вбачаючи в них не засіб, а мету: „Церква височить над нами. Вона прагне до величної досконалості. Ми не можемо принизити цю площину для того, щоб пояснити свої вчинки” [2]. Розділяючи позачасову сакральну та часову історичну реальності, К. Кодряну ототожнює останню з перманентною війною.
Важливим теологічним аспектом гвардизму стала нова концепція взаємин із Богом, в яких головним суб’єктом розглядається вже нація, а не людина. Таким чином спасіння нації є вищим, ніж спасіння окремого індивіда: „Окремі з легіонерів, будучи християнами, були готові загубити свою душу в ім’я воскресіння нації. ...І після здійснення терористичних актів і замахів вони надіялись на спасіння своєї душі” [1, с. 53].
Сповідуючи православну традицію, Легіон Михаїла Архангела виявляє домінуючі ознаки герметичного духовного ордену. Оцінку легіонерському руху зсередини дав М. Еліаде: „В той час як метою всіх сучасних революцій є захоплення влади суспільним класом чи окремою людиною, легіонерська революція ставить за мету Спасіння нації, примирення народа з Богом...” [6]. Сам К. Кодряну ставить політику на другий план боротьби, розглядаючи її як реалізацію ідей православ’я: „...Нашій національній релігії чужий дуалізм між вірою і політикою, і вона здатна забезпечити нам етичні та духовні елементи, необхідні для побудови нашого руху. ...Політика, партія, культура та ін. для нас є лиш наслідками і відгалуженнями” [4].
У своїй політичній риториці К. Кодряну постійно апелює до образу Архангела Михаїла: „Архангел керує нами, захищає нас, б’ється на нашому боці і приведе нас до перемоги” [1, с. 49], що, виходячи з характеру гвардистського руху, слід сприймати як містичне откровення, далеке від популістської демагогії.
Характерним моментом обрядовості Легіону Михаїла Архангела, який пов’язує його з подібною ісламською традицією, став культ мертвих: „...В Легіоні існувала певна містика мертвих. Ритуал „Presente!” – „Тут!”, розповсюджений також у фашистів, практикувався у формах, які декому бачились як магічна евокація” [5]. Визнаючи націю спільнотою „мертвих, і живих, і ненароджених”, К. Кодряну стверджує: „...Небесні сили ведуть нас далі, об’єднуючи нашу землю, наш край з душами наших предків, котрі померли, щоб врятувати нашу Батьківщину, з душами полеглих, котрі живуть в нашій пам’яті” [1, с. 56].
Таким чином, в Легіоні Михаїла Архангела знаходимо унікальний феномен православного духовно-рицарського ордену, який своїми характером та діяльністю створив прецедент нового типу тоталітарної ідеології – теократичного націоналізму.
Література:
1. Васильченко А. Между Дуче и Гитлером. Румынские ученики фюрера / Андрей Васильченко. — Москва: Яуза, 2004. — 480 с.
2. Кодряну К. Моим легионерам / Корнелиу Кодряну. — http://www.traditionallib.narod.ru/delo/politic/kodr/kodr01.htm.
3. Муссолини Б. Доктрина фашизма / Бенито Муссолини. — http://www.lib.ru/politolog/mussoloni/mussol.txt.
4. Эвола Ю. Аскетическое легионерство / Юлиус Эвола. — http://www.traditionallib.narod.ru/delo/politic/kodr/evola-codr.htm.
5. Эвола Ю. Моя встреча с Кодряну / Юлиус Эвола. — http://www.arctogaia.com/public/evola/evol-codreanu.htm.
6. Элиаде М. Почему я верю в победу легионерского движения / Мирча Элиаде. — http://www.newrussia.by.ru/special/eliade.htm.
Публікація:
Вишинський С. Теократичний націоналізм Корнеліу Кодряну / Святослав Вишинський // Релігія і суспільство: нові преференції. Матеріали міжнародної наукової конференції 27-28 квітня 2006 року. — Чернівці: Рута, 2006. — С. 135—137.
© 2006
Додати коментар
Увійти через профіль