Михайло Шморгун
Неформальна група «FamaCom»
Журналістика, такою, як звикли її сприймати більшість освічених людей, уже померла. Це не значить, що журналісти колективно полягли в одну велику домовину і це точно не значить, що двері редакцій забиті дерев’яними штахетами. «Смерть журналістики» відбулася на символічному рівні.
До недавнього часу інформаційне середовище можна було собі уявити у вигляді маятника. Подія породжувала повідомлення, повідомлення вело до суспільних дискусій і змін, а фактичні зміни створювали нові повідомлення. Тепер, після надшвидких технологічних змін, інформаційне середовище нагадує розумний Океан (образ описано в «Солярісі» польського фантаста Станіслава Лема), який постійно впливає і на повідомлення, і на дискусії, і на зміни. Радикальна трансформація інформаційного поля не призвела до еволюції ЗМІ. Вони працюють по-старому, приймаючи не глибинну суть наступивших змін, а їх зовнішні ознаки.
Докорінна зміна усіх попередніх інформаційних смислів дуже скоро заставить усі ЗМІ або працювати по-новому, або розчинитися в океані безкоштовної і нікому не потрібної інформації.
Нинішня епоха це перехід до мережевої системи циркулювання інформації, де новину може згенерувати кожен, хто має мінімальні навики володіння сучасними гаджетами. Любий дебіл з мобілкою і доступом до інтернету зрівнявся в своїх можливостях добувати і поширювати інформацію з висококласним журналістом, що пропрацював у професії не один десяток років.
Про причини того, що трапилось з журналістикою, краще розкажуть самі «Метри» та «Акули пера». Це їх невід’ємне право. Я зупинюсь на причинах смерті «старої журналістики», що лежать на поверхні...
1) Знецінення інформації. Швидкість з якою створюються та генеруються події приводить до того, що журналісти встигають лише реагувати на інформацію. У цьому вони нічим не відрізняються від своїх читачів, слухачів та глядачів. Справжня влада в інформаційному середовищі тепер належить не ЗМІ (комунікаторам), а тим, хто заздалегідь знає, яка інформація потрапить до рук журналістів завтра.
2) Соціальні мережі стали прямим конкурентом традиційної журналістики. Більше 5 тисяч «друзів» в Фейсбуці це вже повноцінне ЗМІ, що має прямий вплив на суспільні групи. Друкована та тележурналістика програє в мобільності, швидкості, наочності. На відміну від соціальних мереж редакція не знає «в обличчя» свого читача (глядача, слухача) і не може змінювати і змінюватись разом з ним. Відсутність зворотного зв’язку робить журналістику неактуальною і далекою від реальних проблем.
3) Журналістика (у своїй переважній більшості) перестала створювати унікальну інформацію. Передрук новин і статей з інтернету, видання прес-релізів за свої власні новини, замовні репортажі на телеканалах... Репортери, що раніше були вістрям інформаційних атак, нині не можуть навіть передати атмосферу події і цим особливо не переймаються. Піпл хаває. «Акули пера» стали декоративними рибками в акваріумі політиків та фінансово-промислових олігархічних груп.
4) Занепад редакційної політики став очевидним. Наразі, головний редактор видання, що не належить олігархічним структурам, займається не інформаційною політикою ЗМІ, а пошуком коштів і господарськими питаннями. Відповідно і мислить він, як бухгалтер і завгосп. Через це політика видання чи телеканалу — це прогин перед спонсорами, багатими політичними невігласами, глитаями. Наслідок цього — маса табуйованих для журналістів тем, «тухляк» (стара інформація, що відроджується для маніпуляційної доцільності), штучні інформаційні приводи, робота на рекламодавця, а не на читача чи глядача.
5) Ще однією причиною смерті журналістики є така особливість постмодерної доби, як «смерть справжнього героя». Журналістика перестала говорити, писати і показувати людей, поведінка яких має служити прикладом для мас. Натомість журналістика продукує появу «надутих (несправжніх) героїв». Це і тупорилі політики, і дегенеративні зірки, і різного роду «фріки» (збоченці). Роблячи свій вибір на користь «надутих героїв», журналістика зробила ще один крок до самознищення.
6) Журналістика віддалилася від суті речей. Аналізуючи факт чи подію, журналіст не може визначити причинно-наслідкові зв’язки, оскільки для цього потрібно провести ґрунтовну роботу, на яку у переважній більшості ситуацій журналісти не здатні... Це веде до практичної відсутності справжньої аналітики. Істина чи то пак, правда, до якої звертаються журналісти, це їх власна фантазія + апеляція до власного журналістського статусу. У такій ситуації цілком логічним є вибір зацікавлених і некомпетентних експертів, головна задача яких не знайти істину для читача, слухача чи глядача, а підтвердити журналістські фантазії своїм авторитетом.
Загалом список причин «смерті журналістики» не є вичерпним. Повальним є відтік професіоналів з журналістики, достатньо лицемірними є відносини всередині спільноти... Але це вже не має принципового значення. Вирішувати ці проблеми, як мертвому припарки (ситуацію уже не виправити, а час буде втрачено).
Майбутнє...
Перероджена журналістика матиме вигляд острівців у інформаційному океані. ЗМІ свідомо перейдуть через існуючі журналістські стандарти і ми побачимо дві гілки переродження. Перша — повністю маніпульована, де управління свідомістю перейде на якісно новий рівень, друга ж забезпечить перехід ЗМІ від споглядання зі сторони до візіонерства та участі журналістів у реальному житті громад. Беручи участь у громадському житті, ЗМІ отримають нову надідею для власного існування. Свого роду, це буде нове, дієве громадянське суспільство, організоване на базі ЗМІ. У існуванні таких ЗМІ будуть прямо зацікавлені місцеві громади, професійні об’єднання людей та мережі, для яких буде важливим мати інструмент впливу на владу та інші організовані групи. Журналіст нового часу стане людиною, що здатна за короткий час на мобілізацію своїх читачів, глядачів та слухачів на вирішення спільної проблеми.
У зовсім недалекому майбутньому міф про свободу слова доведеться підкріплювати реальною дією, реальною аналітикою і досягненням конкретних громадських результатів. Гроші журналісти отримуватимуть за захист інтересів груп (своїх глядачів), за конкретну роботу журналіста-діяча, яка починається підняттям актуального питанням, продовжується якісною аналітикою, пошуком шляху розв’язання проблеми і закінчується вирішенням питання. Клас «експертів» зменшиться до прийнятної кількості і вони отримуватимуть гроші за «візію» (бачення майбутнього існування суспільних груп і пропозицію реальних шляхів виходу з ситуацій, конкретних рецептів)...
У недалекому майбутньому, навіть якщо термін «журналістика» збережеться, це вже не буде та журналістика, до якої звикли за радянських часів і в часи незалежності. У своєму нинішньому вигляді – журналістика уже мертва.
Публікація:
Шморгун М. Журналістика вмерла чи Хай живе журналістика? / Михайло Шморгун // Версії. — 2013, 6 червня. — № 23 (492). — С. 10.
© 2013
Додати коментар
Увійти через профіль