Олександр Маслак
Аналітична група «Рубікон»
Перед тим, як написати більший текст на тему «правизни і лівизни» (тема останнім часом популярна в ЖЖ, і один із кращих текстів, власне, і надихнув на написання цієї ремарки), зроблю невеличнкі зауваження. Коли ми кажемо про «правизну», то не можна не побачити два абсолютно різні підходи до цієї теми. Власне – англо-саксонський і континентальний.
Звісно, не йдеться про вульгарну геополітичну теорію «одвічної війни атлантистів і континенталістів». Йдеться про інше. Як вже багато разів зазначалося (і в ЖЖ також) є два різновиди консерватизму – англо-саксонський (уособлений фігурою Едмунда Бьорка) і континентальний (уособлений фігурою Жозефа де Местра). Політична філософія Бьорка і де Местра настільки різна, що деякі спеціалісти у цій галузі пропонують іменувати ідеологічні конструкти ними започатковані по-різному (консерватизмом і традиціоналізмом, відповідно).
Не заглиблюючись у сутнісний зміст відмінностей (це потребує окремої великої розмови), варто звернути увагу на відмінності у «політичній стилістиці» цих двох напрямків західної «правої».
Якщо бути коректним, то англо-сакси завжди були поза традиційним континентальним «маніхейським» протиставленням «правизни»/«лівизни». Британський «правий стиль», це стиль Бьорка. Це «партія поміркованого прогресу в рамках закону» (природно, що «поміркованість» тут не тотожна «м'якості», іноді «поміркованість» буває навіть дуже жорстокою). Те ж саме означення може стосуватися і британських лівих. Власне, навіть Кромвель (постать аж надто не характерна для політичної історії Англії) не ламав систему common law (наскільки мені відомо). У Британії (та й в Штатах, десь так) різниця між правими і лівими тільки в «градусі поміркованості змін» (якщо не враховувати різні маргінальні політичні секти та політизовані субкультури).
Між тим, класичні континентальні праві – це де Местр, Бісмарк і інші Кортеси. Їхній стиль, це такий собі «важковаговий» стиль «феодального соціаліста» або «клерикального корпоратівіста». «Союз трону і вівтаря», «союз казарми та монастиря», в якихось випадках (німецьких) «союз казарми і трону». До речі, те, що сама назва «партія поміркованого прогресу в рамках закону» (цілком адекватна політичній свідомості британців) сплила на континенті саме в жорстко пародійному контексті, теж говорить про різницю в «політичній психології» англо-саксів і континентальних європейців. Франсіско Франко, по суті, був «останнім з могікан» «континентальної правиці». Після нього, якщо не зважати на маргінальні (поки що?) приклади, цей стиль в Європі вмер. Бо ті ж Меркель і Саркозі – це якраз втілення анло-саксонського стилю правизни на сучасному етапі. Прагматичної, еволюційної і т.п.
Інколи, звісно, в історії траплялася і стилістична еклектика. Типовим прикладом такої є феномен Піночета – чи не найбільшого «втілення зла» у офіційній пропаганді останніх десятиліть існування СССР. Мабуть, багато в чому, це пов'язано саме зі стилістичними аспектами. Адже той же Відела був не менш жорстоким до своїх опонентів (а може й більш). Але справа полягала в тому, що Піночет був чи не останнім втіленням саме континентального правого стилю (який у Совку, цілком природно, асоціювався саме із «реакційною німецькою воєнщиною», що залишила по собі пам'ять у двох світових війнах). Багато в чому це було зумовлено пруською «військовою естетикою» чилійського режиму, яку активно експлуатував Піночет (по суті, він просто реанімував традиційну стилістику чилійської армії – створену пруськими «воєнспецами» задовго до захоплення влади Адольфом Алоїзовичем в Берліні). Хоча, «ідейне наповнення» чилійського режиму було саме «англо-саксонським» – «чиказька школа», «laissez-faire», масова приватизація промисловості і т.п... Хіба що декларативний католицизм вибивався із цього ряду. Від цього і вся амбівалентність сприйняття Піночета в середовищі пострадянських «правих» (якщо такі «праві», не за «брендом» чи самоідентифікацією, а за суттю, дійсно існують)... За бажання можна знайти і інші приклади такої еклектики. Але, все ж, ці приклади не скасовують засадничої відмінності стилістичних «парадигм».
© 2012
Додати коментар
Увійти через профіль