Олена Семеняка
Національний університет «Києво-Могилянська академія»
Політична журналістика Ернста Юнґера 1923-1933 рр. є одним із найяскравіших проявів консервативно-революційної думки як філософсько-політичної теорії, виразними ознаками якої вважаються антилібералізм, антикапіталізм, антипросвітництво та антираціоналізм (цей ряд можна продовжити). З подачі одного з найперших теоретиків консервативної революції (далі – КР) Томаса Манна вона відома як аналог «ніцшеанства» та «російської ідеї» у політичній площині – феноменів, спільним знаменником яких в очах письменника постає їхня «релігійність за природою» (1921). Більше того, Гуго фон Гофмансталь, розкривши метаполітичний зміст поняття у промові перед студентами Мюнхенського університету 1927 р., наголосив на тому, що КР переглядає ідейні засновки не тільки Просвітництва, а й Ренесансу та Реформації. За цих умов навряд здивує прагнення КР побудувати «Нове Середньовіччя».
Суто ідеалістична платформа, підкреслена увага до стилістики й відзначена Вальтером Беньяміном контамінація естетики й політики, властива «правій» думці, в його рецензії (1930) на видану Юнґером збірку «Війна та воїн» завершують картину руйнування модерної раціональності з її чітким розподілом на автономні предметні царини та ідеалом наукової об’єктивності в парадигмальному тиглі КР.
Ернст Юнґер, словами Гельмута Кізеля (автора монографії з промовистою назвою «Науковий діагноз і поетичне бачення модерну. Макс Вебер та Ернст Юнґер»), сприйнявши «як нещастя» веберівське «розчаклування світу» та прагнучи «зачаклувати» його знову, як в ранньому, так і у пізньому періодах своєї творчості культивував критичну настанову до «наукової картини світу». Назва ще однієї монографії авторства Петера Козловськи, присвяченої Юнґеру, в цьому контексті також достатньо показова, а саме «Міф про модерн: поетична філософія Ернста Юнґера», в якій мислитель постає як творець філософського епосу про героя модерну.
Втім, найрельєфніше перегляд наукового об’єктивізму та позитивізму, просвітницького раціоналізму та механіцизму представлений саме у політичній публіцистиці Юнґера, на сторінках якої далися взнаки й прослуханий на факультеті природничих наук Ляйпцизького університету курс лекцій із зоології філософа й біолога, автора концепції неовіталізму Ганса Дріша, й курс лекцій з філософії Фелікса Крюгера та його асистента Уго Фішера, не кажучи про наскрізне для усієї КР «ніцшеанство». У інтерв’ю 1929 р. Юнґер не випадково визнав себе «учнем Ніцше», котрий, на його думку, вперше підважив абстрактне поняття індивіда своїм розподілом на «сильних» та «слабких», а найвпливовішими авторами, творами яких зачитувався молодий письменник, були такі світила консервативно-революційної думки, як Вернер Зомбарт, Освальд Шпенґлер та Артур Мьоллер ван ден Брук.
Не менш закономірним є фундаментальне для цього періоду творчості Юнґера поняття Кriegserlebnis або Fronterlebnis, що позначало досвід його участі у першій світовій війні, її «переживання», і стало відправною точкою для розвитку програми «нового націоналізму» у політичній публіцистиці філософа. За цих умов можна було би і не вказувати на той факт, що найчастотніше вживаними поняттями в його статтях 1923-1933 рр. є категорії «життя», «ідея», «характер», «доля», «дух» і «кров», згадки яких нерідко супроводжуються вшануванням «божественної несправедливості долі», близької для «нового націоналізму» і ненависної для лібералізму, війни та «часу долі» як «внутрішнього відчуття», «стихії небезпеки» та «жорстокості» у боротьбі за владу усіма доступними засобами і т.д.
Іншою магістральною в публіцистичних текстах Юнґера є категорія необхідності як шпенґлерівської «вищої закономірності долі», котра протистоїть «логічному поясненню», так само як і романтичне протиставлення особливого універсальному та органічного – механічному, підсумком чого стане поняття «органічної конструкції» як інструмент повторного «зачаклування світу», розвинуте на сторінках його консервативно-революційного маніфесту 1932 р. «Робітник. Панування та гештальт». Саме тому, на думку Юнґера, «час покінчити із безглуздим прагненням до об’єктивності, яке призводить лише до релятивізму та сумнівів у власних силах. Необхідно свідомо зайняти однобічну позицію, віддавши пріоритет «оцінці», а не розумінню» (Юнгер Э. Фронтовой солдат и вильгельмовская эпоха / Э. Юнгер // Юнгер Э. Националистическая революция. Политические статьи 1923–1933 гг. – М. : «Скименъ», 2008. – С. 27).
З іншого боку, нефігуральність такого синонімічного позначення КР, як «Третій Шлях», у політичній публіцистиці філософа засвідчена насамперед незвідністю ірраціоналізму «філософії життя» до популярного в рядах тієї ж НСДАП расового біологізму та антисемітизму та протиставленням «енергетичного» поняття «крові» ідеї органічної спільноти, чи «народу» (Volk), й доктрині «ґрунту й крові» течії «фьолькіш» у КР, яка і справила найбільший вплив на розвиток націонал-соціалізму.
Апробація:
Тези доповіді на VI Всеукраїнській науковій конференції «Філософія: нове покоління. Філософії та науки», Національний університет «Києво-Могилянська академія», 11 березня 2011 р.
Публікація:
Семеняка О. Консервативно-революційна альтернатива модернізму в політичній публіцистиці Ернста Юнґера / Олена Семеняка // Філософія. Нове покоління. Шоста всеукраїнська студентсько-аспірантська філософська конференція «Філософія. Нове покоління. Філософії та науки». 10-11 березня 2011 року, Київ, НаУКМА. — Київ: Національний університет Києво-Могилянська академія, 2011. — С. 34—35.
© 2011
Додати коментар
Увійти через профіль