Філософія пограниччя: український вимір

Святослав Вишинський
Чернівецький національний університет ім. Ю. Федьковича

Розпад СРСР, як період глобальної невизначеності та дестабілізації, загибелі „тисячолітньої” Ойкумени, став каталізатором пробудження особливого, „перехідного” типу свідомості мас, який, як показує історія, завжди знаходить своє втілення у свідомості „пограниччя” (розпад Русі ХІІ-ХІІІ ст., феномен козаччини ХVІ-ХVІІ ст., махновщина постреволюційного періоду). „Характерна риса нашої історії – є попередники, чекайте послідовників... Традиція не повинна перериватися” [1]. Закономірною стала поява на теренах оновленої Української держави суспільної сили, що вбачає ціллю існування пограничну „вольницю” як таку. „Властиво, це мала бути наша Імперія” [2], і відповіддю на її крах стало створення 1990 р. Української Національної Асамблеї (УНА) і 1991 р. – загонів Української Народної Самооборони (УНСО).

Феномен УНСО, поставший на тлі харизматичної філософії А. Лупиноса, з її тезами „доктрини дестабілізації”, „війни у натовпі” та вирваними з контексту цитуваннями найрізноманітніших філософів і політиків, слід вважати явищем типово постмодерністським. „Ми ховаємо трупи старих ідеологій. Цінності чужих світів нам потрібні лише як трофеї. Ікони ми намалюємо самі” [3]. „Жити з небезпекою”, типово „фашистський стиль” буття, є квінтесенцією розуміння УНСО як новітнього втілення архетипу козака: „Ти з небезпеки зробив собі ремесло, – а за це зневажати не можна” [4]. Давно доведено духовний зв’язок між італійським фашизмом та українським інтегральним націоналізмом [5] – і УНСО, як його самоназвана спадкоємиця, виявляє аналогічні рефлексії. Основною рисою фашизму у філософсько-мистецькому прояві А. Мьолер зазначає панування стилю над переконаннями, форми над ідеєю. Сентенції А. Лупиноса в цьому ключі виглядають цілком закономірними: „Нас об’єднує одне, різне за змістом, але обов’язкове несприйняття всього, що є” [6], „Доба, що йде на зміну епосі єврейського гумору, буде часом тріумфу форми над сутністю” [7].

Сучасність у світлі вчення А. Лупиноса постає певним „межичасом” (духовно-часовим пограниччям), епохою перманентної війни. Головними дійовими особами глобальної шахової партії є вже не класи, а „спільноти”. „Революція спільнот” маніфестувала народження нової ери. І це – своєрідна форма „революції кшатріїв” [8], варіант неофеодалізму.

Особливу увагу слід приділити концепту силової боротьби А. Лупиноса. На відміну від яскраво демонстраційного (інколи відверто бутафорського) характеру фашистського насилля, пострадянська „шахова дошка” породжує його особливу, комбіновану, форму. Попри можливість суто ідеального тлумачення окремих висловів: „...закінчення війни – привід до війни” [9] (порівняйте з ніцшеанським: „Любіть мир, як те, що породжує нові війни” [10]), „філософи смути” самореалізовуються матеріальним насильством: „Насильство для нас є єдиним засобом спілкування з людьми... Їх виклик вбивство, наша відповідь вбивство” [11]. Філософія епохи „межичасу” одягається у шати терору: „...абстракції агресивні... Будь-яка філософія закінчується хімією” [12]. Вслід за фашистською естетизацією політики настає УНСОвська естетизація терору. Не випадковою є присвята у поетичній збірці Д. Корчинського: „Прийдешнім поколінням естетів в окопах та схронах присвячується...” [13].

Подібно Феніксу, архетип війонівського розбійника-ідеаліста (властиво козака, УНСОвця) невідворотньо знаходить своє втілення в періоди українського „межичасу” як реакція на загибель старої системи, каталізуючи постання чергової суспільної стагнації – отже, умови власного відродження.

Література:

1. Зайченко Р. Легенда про Фенікса. — Замкова гора, № 1 (52), 2004. — С. 2.
2. Лупиніс А. Бунт має рацію (Політичний заповіт). — Чернігів: Факел, 2004. — С. 28.
3. Там же. — С. 10.
4. Ніцше Ф. Так казав Заратустра. — Київ: Основи, 1993. — С. 18—19.
5. Зайцев О. Фашизм і український націоналізм (1920-30-ті рр.). — Ї, № 16, 2000. — С. 86—104.
6. Лупиніс А. Бунт має рацію (Політичний заповіт). — Чернігів: Факел, 2004. — С. 10.
7. Там же. — С. 26.
8. Дугин А. Философия политики. — Москва: Арктогея, 2004. — С. 103.
9. Лупиніс А. Бунт має рацію (Політичний заповіт). — Чернігів: Факел, 2004. — С. 37.
10. Ніцше Ф. Так казав Заратустра. — Київ: Основи, 1993. — С. 46.
11. Лупиніс А. Бунт має рацію (Політичний заповіт). — Чернігів: Факел, 2004. — С. 10.
12. Корчинський Д. Війна у натовпі. — Київ: Амадей, 1999. — С. 172.
13. Корчинський Д. Філософія смути. — Київ: Зелений пес, 2003. — С. 79.

Публікація:

Вишинський С. Філософія пограниччя: український вимір / Святослав Вишинський // Всеукраїнська студентсько-аспірантська філософсько-релігієзнавча конференція «Філософія: нове покоління». 22-24 лютого 2006 року. Тези доповідей. — Київ: Національний університет «Києво-Могилянська академія», 2006. — С. 9—11.