Юрій Ноєвий
Група політичних досліджень «Політономія»
Сучасність – сумний апофеоз лібералізму. Вона цілком ним визначена як переможцем. Західна цивілізація породила лібералізм як можливість свого розвитку і стала полонена ним з його запануванням у 20 ст. Тому Захід є його фортецею. Лібералізм досягнув вершини самопізнання і вираження й таким чином перетворився з ідеології-альтернативи на актуальну ідейну гегемонію. Він – вже дійсність. Чимало спільнот існують у її межах. Вони позірно сприймаються як природній і самозрозумілий простір свободи. Альтернативи дійсності включені у неї як непов'язані роздроблені лояльні периферії. Здійснюється це через виведення їх змісту і символіки в її семантичне поле. Однак аналітика їх, що прямує до узагальнення, може привести нас до створення непериферійної альтернативи для спільнот. За допомогою якої вони зможуть здійснити вихід за межі Сучасності як пригноблювального зовнішнього до власних джерел визвольного внутрішнього.
У метафізичному сенсі лібералізм номіналістичний – він відкидає визнання узагальнення щодо речей і таким чином заохочує пізнавальний егоїзм індивіда. Істина – це Я. В умовах інформаційної окупації та перенавантаження Я стає продуктом маркетингу. Для забезпечення глобалізації капіталу лібералізм знецінив людину до безликого складника вселюдської маси однакових. І на цій основі він надав цим пізнавальним ідеям універсалістського звучання.
Альтернативою такій позиції може слугувати вихід за межі номіналізму та універсалізму: ідеї речі є у пізнавального суб'єкта, інакшого не дано; однак очевидна і аналогія речей, що дозволяє пізнати їх суть як окремого виду. Тут річ і рід речей постають як такі, що існують, і як пов'язані ідеї складової і цілого. А пізнання людини і спільноти розгортаються як пов'язані ідеї особистості та спільноти, нерозривності мислення себе як неподільного та складової спільноти.
В онтологічному сенсі він домігся забуття – виходу за межі зв'язку із буттям, – та запанування ніщо як заперечення необхідності осмислення побутового та/для усвідомлення надіндивідуального.
Сходження до надіндивідуального починається з відчуття марності спокійного життя. Буденність має перетворюватися на тягар для спокою. Невдоволення світом змушує ставити питання, узагальнювати свій досвід, шукати відповідей у думках мислителів. Сум з приводу даремно витрачених зусиль на виправдання очікувань пересічних людей штовхає до пошуку однодумців та задумів дій. Бунт має починатися проти свого старого порядку, подальші удари мають спрямуватися в ім'я нової політики. Формулювання пояснень і пропозицій, усвідомлення своєї віри та рішучості приводить до необхідності пережити повноту життя. Ідеалістичний чин вводить у подію, що остаточно формує розрив із сучасністю і її буденністю та невідворотно залишає у просторі буття.
В антропологічному сенсі він звеличує абстрактність індивіда та вважає його мірою всіх речей, уникає питання про його соціалізації та входження до спільноти.
Необхідно долати універсалізм безликої людини. Цього можна досягти через відживлення розуміння її біополітичної природи: біологічне і соціальне єдине у людині. Так вона постає як істота природного колективу. Особистість виростає з нього, а її творчість розвиває колектив.
В історичному сенсі він – антиісторія та самоісторія: завданням його боротьби було подолати історичну спадкоємність спільнот та започаткувати себе джерелом і рушієм існування людства після захоплення світу.
Історія і спадкоємність спільнот дозволяють говорити про вкоріненість особи. Досвід попередніх поколінь сформував минуле як джерело і критерій мислення і діяльності. Культ героїв і їх жертовності – аргумент супроти концепції історії окремих людей. Минуле – застава на шляху просування логіки ринку.
У духовному, богословському сенсі він принципово є антитрадицією та антирелігією, що свавільно визначив особу достатньою для пізнання себе і світу, знецінив саму ідею вартості спадку минулого колективного досвіду та прагнув зведення Бога до індивіда або до повного його знеприсутнення у спільноті.
Релігія і традиція – важливі складові руху проти лібералізму. Духовна ініціація – необхідний антисекулярний і антидеградуючий чинник. Нації, де залишилися живими віра, сакральний досвід та народні обряди, мають можливість продовжувати боротьбу за своє Майбутнє. У цьому сенсі церква повинна оновитися і відкинути світську зацікавленість. Світські класичні ідеології 19-20 ст. – альтернативи лібералізму – стають видом, що зникає, а політика відтак знову має отримати духовний вимір.
В економічному сенсі він розчищав дорогу для хаотичної підприємницької активності та обмеження втручання у неї держави – мобілізував осіб на гонитву накопичення капіталів в образах "рухливого інноваційного буржуа" та "бідного робітника" 19 ст., "генерального директора" та "робітника" із 20 ст. та "керівника проекту" 21 ст. Він освятив приватну власність на виробничі фонди і таким чином закріпив владу однієї верстви суспільства.
Сучасність показала, що космополітичний антикапіталізм та нейтральний щодо капіталізму націоналізм програли. Тому необхідно боротися супроти неї єдністю національно-консервативних та антикапіталістичних ідей. У цьому полягає орієнтація соціального націоналізму. Напрямними його у боротьбі проти логіки ринку стають історія, географія, культура, кордони та протекціонізм, солідарність верстви праці та робітниче самоврядування.
У політичному сенсі він домагався знищення політики, виходячи з аргументу відсутності опозиції друга і ворога, відкидаючи пряму демократію чи концентрацію влади у руках сакрального лідера, за допомогою встановлення диктату парламентської демократії, де депутати не відкликаються виборцями і відповідальність тоне у безкінечному процесі поверхової балаканини. Хто не згоден із такими правилами гри, той визнається порушником прав людини і підпадає під знищення – інформаційне або військове.
Ліберальне управління має знову замінити політика. Її підставою є визнання протиставлення свого і чужого. Повернення політиці духовних начал – продовження логіки самоусвідомлення себе як сторони протистояння. Тому і всередині націй, і між ними варто відкинути відповідно диктат верстви великих власників. Адже вони нівелюють національний суверенітет за допомогою встановлення контролю за державою та імперський суверенітет глобалістських організацій.
У юридичному сенсі він відкидає право народу і звичаєве право – не визнає джерелом права історію, культуру нації, релігію, пряму демократію, – натомість, таким визнає універсалістські права людини, конкретний зміст яких визначили у країнах Заходу і нав'язують через міжнародні організації державам світу, а полонені держави, у свою чергу, примушують свої нації.
Право народів та звичаєве право, інститут референдуму – є альтернативою лібералізму у праві. Громадянські права джерелом мають культуру спільноти, а не абстрактні права людини: громадянин володіє правами з народження саме як член спільноти, а не як людина взагалі.
В естетичному сенсі лібералізм визнає красивим будь-що, оформлене індивідом, а й задає стиль розмитого образу, в якому не присутня колективність чи історичність, стиль розчиненого змісту у безформності, більше того, його стиль часто звертається до опису психічних чи сексуальних збочень. Хоча суспільні верхи навпаки – прагнуть жити в мистецькому полі класики і відкидають так зване "сучасне мистецтво".
Образи наполегливості, героїзму, самопожертви, нації, історії, релігії, війни, повстань, релігійних сюжетів, соціальної справедливості – це необхідні напрямні естетичного мислення. Ці образи ведуть свідомість до переживання прекрасного і піднесених емоцій, змушують замислитися і духовно розвиватися.
В етичному сенсі він нав'язує визнати джерелом моралі будь-яку особу і прагне спрямувати її через агітацію особистого успіху до прагнення безмірного споживання та насолоди.
Альтернативою є всі ті ідеї моралі, які відкидають індивідуалізм та споживацтво. До них можна віднести: мораль спільноти, сім'ї, традицій, релігії, надіндивідуалізму, щедрості, справедливості, самопожертви, героїзму, вольового подолання перешкод тощо.
У біологічному лібералізм, з огляду на фальшивий пріоритет абстрактній людині над конкретною, відкидає будь-які думки про вплив біологічного на соціальне і тим більше, про цінність таких думок. Тож, лібералізм – антирасовий та антиетнічний. Його концепція соціальної еволюції, в якій, зокрема, повністю розривається біологічна стать та гендер, виглядає не більше, ніж смішною. У цьому сенсі він взагалі антибіологічний.
Необхідно розуміти для визволення від панування глобального лібералізму: біологічне – одна з двох, поряд із соціальним, природа людини. Інстинкт агресії, прив'язка території та своєї спільноти – прояви цієї природи. Явище раси як біологічне поняття говорить про расову багатоманітність і необхідність зберігати її і у цьому сенсі показує напрям боротьби проти ліберального расизму. Відродження біологічного як підстави політики дозволить народам Африки, Європи, Латинської Америки скинути з себе світовий расизм країн Заходу. Етнос і його вкорінення – явища, що продовжують антиліберальний курс відродження людства і його багатоголосся культур.
У соціологічному сенсі він вважає, що членство індивіда у групі є наслідком його раціонального вибору і тільки, таким чином відкидає соціалізацію у сім'ї (практикуючи ювенальне право), природній спільноті тощо.
Життя спільноти – одна інтегральна цілісність. Групи і верстви – випливають з неї і виявляють її у різних царинах. Соціалізація і групова динаміка нам говорять про те, що членство індивіда у групах є органічним, а не результатом якогось "раціо". Не варто вважати, що сформовані з-за кордону групи тиску є вираженням цілісності нації. Самоорганізована нація дає і вартісні референтні (еталонні) групи. Сім'я, органічна група, нація – це орієнтири для антилібералізму.
У міжнародному сенсі ліберали відкидають акцент реалістів на силі у міждержавних відносинах, однак лише поверховими і відірваними від практики ліберальних держав Заходу є їхні цінності співпраці, переговорів тощо. На практиці ж найчастіше виходить, що поняття суверенітету ними було зведено нижче рівня прав людини, що сформувало ліберальну практику гуманітарного втручання у справи неліберальних держав.
Національний суверенітет, право народів на заміну позитивістського права постають як вказівники для справедливості у міжнародному праві. У цьому сенсі і застосування сили виглядатиме як справедливе у захисті від агресії з огляду на право народу на безпеку. Тож, імперіалізм Росії, Заходу, будь-кого іншого не сприймається і заслуговує на спротив світової коаліції.
Лібералізм тримається на силі експлуатації та примусу. Тому вплив його псевдорелігійних та волюнтаристських аргументів штучно утримуються тільки за допомогою масованої пропаганди. Навіть у нації його присутність виявляється як пропаганда і змова. Ми потребуємо більш активної роботи суспільної думки з подолання гегемонії лібералізму.
Тож, немає абстрактного індивіда, є конкретний член природної спільноти. Немає і абстрактного людства, є конкретні нації та етнічні групи. Немає справедливості у саморегульованих ринків, необхідна економіка самоорганізованої верстви праці, самозайнятих власників та державної власності. Світовий порядок під керівництвом лібералів повинен стати минулим вільного людства. Лібералізм має поповнити перелік ідеологій минулого – комунізму і фашизму.
Апробація:
Тези доповіді на засіданні групи політичних досліджень «Політономія» «Лібералізм як апофеоз Сучасності» (Київ, 17 листопада 2011 р.).
© 2011
Додати коментар
Увійти через профіль