Святослав Вишинський
Інститут філософії ім. Г. Сковороди Національної академії наук України
Моя доповідь буде носити формат експрес-доповіді, тобто я не буду займати багато часу. Я спробую запропонувати деяке специфічне прочитання феномену Консервативної Революції, виходячи з того, що я можу назвати як, скажімо, в цілому, «метафізичний аналіз».
Феномен Консервативної Революції, якщо ми будемо розглядати його поза контекстом політики і поза контекстом соціальної сфери, а розглядати його суто метафізично, ми можемо зрозуміти, що відображає ті тенденції, на яких базується в цілому вся реальність, яку ми представляємо, в якій ми знаходимось, яку ми можемо засвідчити у своєму безпосередньому досвіді. Тобто якщо ми уявимо певну реальність Буття як певну цілість, яка як Ціле зводиться до певної системи, ми можемо побачити, що вона базується на дуалістичному принципі збереження і водночас певної трансгресії тих чи інших станів, які виявляються у своєрідному такому діалектичному протистоянні. Таким чином консервативно-революційний принцип як такий відображає принцип, на якому будується саме життя, тобто життя як народження і смерть – два принципи, на яких базується і людське існування, і ті принципи, на яких будується, врешті-решт, і вся зовнішня реальність. В цьому відношенні ми можемо сказати, що консервативно-революційна парадигма не представляє собою нічого нового, консервативно-революційна парадигма – це закономірне відображення тих закономірностей, на яких існує Всесвіт, і на яких існує в тому числі суспільство.
Якщо ми подивимося на цю площину в дещо більш політичному контексті, то ми можемо сказати, що Система з великої літери, як би ми її не розуміли (або Буття з великої літери так само, якщо ми будемо розуміти його як метафізичний корелят соціальної системи), представляє собою доволі складну динамічну ситуацію, яка одночасно поєднує в собі вектори революційного перетворення, звершення, і одночасно другий вектор – це збереження тої ситуації, яка є. У політичному спектрі це виражається першочергово протистоянням сил, які, умовно кажучи, базуються на фундаменті консерватизму, або ж тих сил, які, умовно кажучи, ототожнюються з революційними або реформістськими напрямками. Грубо кажучи, коли соціальна система потребує оптимізації заради більш досконалих схем експлуатації суспільства, нації, народу або тих чи інших соціальних ресурсів, відповідно, до цього необхідний той чи інший технологічний або соціальний стрибок. Для цього необхідно провести в широкому форсованому форматі ті чи інші реформи, які дуже часто потребують саме революційних засобів, а не реформістських. У цьому випадку, звичайно, Система з великої літери використовує ліві революційні сили для того, щоб цей стрибок дуже різкими методами здійснити. Для чого це робиться? Це робиться для того, щоби оптимізувати Систему до нових стандартів, грубо кажучи, експлуатації – і, відповідно, це інколи толерантно називається словом «модернізація».
Коли вмикається консервативний вектор? Консервативний вектор вмикається тоді, коли Система досягла цього необхідного стану, скажімо, який ми можемо співвідносити, грубо кажучи, із соціальною технологією. Коли цей стан, завідомо поставлена задача досягнута, далі потрібно, грубо кажучи, говорячи військовою термінологією, «окопатися» на певній висоті, і тоді вмикаються сили противаги, які ми можемо ототожнити з консервативними або правими силами. У цьому сенсі ліві завжди виступають тією силою, яка метафізично реалізує оцей принцип трансценденції. Якщо ми будемо розуміти на чому базуються праві сили – то завжди цей принцип, який зводиться до збереження того, що є, в певних стандартних упорядкованих рамках, які вже завідомо задані якоюсь певною традицією. У цьому випадку революційно- і консервативний вектори виявляються як два взаємозамінні формати роботи однієї і тієї ж самої Системи на одному і тому ж самому полі. Тобто революціонери, грубо кажучи, завжди оптимізують це поле до нових стандартів; консерватори це поле завжди окопують на цих нових стандартах і зупиняють революціонерів в їхньому подальшому потягу неконтрольованої оптимізації задля досягнення нових вершин. У цьому випадку ми можемо сказати, що Система може досконало використовувати як праві, так і ліві політичні сили для того, щоб досягати своїх цілей: в одних випадках, історичних епохах, ставлячи акцент, ставлячи наголос на революційних силах, в інших випадках – роблячи відкат до консервативних сил.
У цьому випадку Консервативна Революція в цілому вкладається у схему розвитку Буття як такого, тобто це відображає принципи того, що ми можемо окреслити як «традиційна» метафізика – тобто закономірна реалізація принципу, який ототожнюється із онтологічним та метафізичним Центром. Другий принцип – це завжди як цей Центр реалізовується через трансценденцію у зовнішнє, тобто від Єдиного до деякого Іншого. У цьому випадку ми можемо сказати, звичайно, що консервативний вектор у цілому і взагалі парадигма правих, метафізична парадигма правих сил зводиться до того, що от російські мислителі окреслили таким терміном, як «маніфестаціонізм»: тобто окопатися в тій дійсності, яка є, і цю дійсність привести в порядок з певною традицією, метафізичним принципом, і таким чином, грубо кажучи, це може бути окреслено як орієнтація на Центр, з якого все виходить. Революційний вектор – це завжди вектор, який дивиться, який виходить з погляду на світ, який ми можемо окреслити в цілому як дуалістичний: тобто погляд на те, що є Центр, і є водночас певна Периферія як певна задача, до якої потрібно дотягнутись, яку потрібно реалізувати. Наприклад, це може бути, реалізовуватись як та дійсність, в якій ми знаходимось зараз – а Інше, грубо кажучи, ототожнюється через історичне майбутнє як краще майбутнє, як певний соціальний Рай (наприклад, комуністичний), або ж, наприклад, це може реалізовуватися через гностичну парадигму звільнення заради досягнення вищих станів реальності, які ототожнюються з принципом абсолютної свободи.
В цьому сенсі революційний вектор завжди відображається як той, що втілює безпосередньо в собі принцип трансценденції як такий. У цьому випадку ми, звичайно, можемо сказати, що революціонери – це ті сили (у широкому розумінні, незалежно від того, чи вони політично це розуміють, чи не розуміють), які реалізують принцип трансгресії за межі цього Цілого, за межі усталеного порядку у певну метафізичну невизначеність, тобто в певний метафізичний Хаос, який, наприклад, в українській традиції може ототожнюватися з принципом Дикого Поля (тобто та площа, яка незайнята, яка невпорядкована, і на якій можна творити все, світ заново). У цьому випадку революціонери завжди... в цілому, ми можемо сказати, що революційний принцип як такий народжується в цілому там, де і починає в найбільшій мірі спрацьовувати дуалістична метафізична парадигма, і, на мою думку, саме революція як така у сучасному європейському сенсі слова має своїм витоком парадигму, яку ми можемо розуміти як «креаціоністська», або парадигму, яку ми можемо розуміти як гностико-маніхейська дуалістична парадигма, яка розглядає певну даність як щось непотрібне, або недосконале, або неповне – тоді як так цьому протиставляється певна даність за межами цього порядку, яка розуміється як ідеальна, або як така, яка має бути досягнута, або як така, яка ще не існує, але повинна бути реалізована, або та неіснуюча можливість, яка повинна бути якимось чином, слугувати певним метафізичним орієнтиром.
І в такій перспективі ми, звичайно, прийдемо до розуміння того, що консервативно-революційна парадигма, коли ми будемо писати це слово через дефіс, утілює в собі два принципи, які не тільки можуть одне одного взаємодоповнювати – ці два принципи можуть входити у фундаментальну конфронтацію одне із одним. Мені здається, одним із найхарактерніших прикладів цього являється феномен Нової Метафізики, який розробляється у цьогочасній Росії: дуже цікаве поєднання, власне, парадигми консервативної в цілому, яку ми розуміємо як традиціоналістську, і дуже парадоксальним чином це поєднується з ідеями про Нову Метафізику, яка постулюється ідеями Іншого і обгрунтовується, в першу чергу, саме гностичною метафізикою. У цьому випадку консервативним революціонерам, безперечно, буде необхідно завжди робити цей вибір для себе: в якій вони мірі є «консервативними», а в якій вони мірі є «революціонерами».
Ці два слова не можуть взаємодоповнювати один одного якимось гармонійним чином – якщо це буде взаємогармонійне доповнення, то ми завжди будемо скочуватися назад у те, що ми можемо назвати як «стара» метафізика, метафізика тотожності, тобто Буття, яке реалізує себе і дозволяє тільки ті революційні перетворення, які вже закладені його онтологічною ситуацією, ним як Центром і як певною можливістю цих перетворень. У той час як революційний вектор, безперечно – це та сила, яка напрямна, яка реалізується у прагненні чогось, що виходить за межі цього порядку, за межі того, що дано нам у досвіді, і в цьому випадку революціонери (або, в ширшому сенсі, я це ототожнюю з «лівою» метафізикою) виражають абсолютно інше відчуття реальності, і це відчуття реальності тим чи іншим шляхом інтуїтивно доходить до формалізації того, що зараз розуміється як «Нова Метафізика». І, безперечно, в цьому випадку ми можемо сказати, що ця конфронтація, хоча на перший погляд і непомітна, вона виражає себе доволі чітко. І виражається вона першочергово у цих тонких наголосах, які ми можемо робити: тобто або це наголос «Консервативний» з великої літери, «революційний» з маленької – або це «консервативний» з маленької, бо «Революційний» з великої.
У цьому випадку я хотів би це сформулювати саме як проблему для певного розмірковування на майбутнє, і мені здається, кожен мислитель або діяч політичний, який ототожнює себе з Консервативною Революцією, безперечно, повинен зробити цей внутрішній вибір для себе: або він виходить із тієї метафізичної позиції, яка, грубо кажучи, ототожнюється як традиційна – або це все-таки позиція, яка виявляє в собі оті модернові риси, яка дозволяє йому мислити зовсім за новими форматами, і в цьому реалізовувати першочергово вектор Революції з великої літери.
Апробація:
Стенограма доповіді на засіданні Українського традиціоналістичного клубу «Археофутуризм. Традиціоналізм. Консервативна Революція», Національний університет «Києво-Могилянська академія», 24 березня 2012 р.
Аудіо:
Вишинський С. Археофутуризм. Традиціоналізм. Консервативна Революція. [Київ, Національний університет «Києво-Могилянська академія»]
© 2012
Додати коментар
Увійти через профіль