Перспектива Серединної Европи

Святослав Вишинський
Всеукраїнське об’єднання «Свобода»

В умовах конструювання та утвердження нової глобалізованої карти світу перед східноевропейським простором як ніколи постає питання геополітичної самовизначеності. Не дивлячись на закінчення у 1991 р. Холодної війни та руйнацію евразійської імперії СРСР і нетривалий період геополітичного домінування США, реальність втілення проекту монополярного світу в принципі стає все більш сумнівною, оскільки геополітичне напруження між атлантичними та континентальними силами не знято, а їх протистояння виявляє тенденцію постійної ескалації політико-ідеологічних, економічних та військових конфліктів.

Попри розпад імперії СРСР та стрімку інвазію західної цивілізаційної моделі углиб евразійського континенту у 1990-их рр., уже на поч. ХХІ ст. стало очевидним відновлення на цьому просторі внаслідок парадигматичної суспільної реакції консервативних ідеократичних і тоталітарних режимів. Домінування Заходу у військово-політичній, економічній та культурній сферах у даному геополітичному секторі виявилось нетривким та поверховим і призвело до швидкої втрати ініціативи США у глобальному протистоянні. Роздроблення континентального простору не результувало його геополітичною капітуляцією, а лише фрагментувало та ускладнило загальнополітичну картину. У цьому ключі природніми є спроби західного цивілізаційного агресора в особі США крок за кроком ліквідувати конкурентні утворення та остаточно замкнути в серці Евразії єдиний монополярний світ.

Військові кампанії в Афганістані та Іраку говорять про розв’язання нової геополітичної війни між таласократичною і телурократичною цивілізаціями Заходу та Сходу. Окрім суто економічних формулювань, новітня війна з боку США очевидно носить превентивний характер з метою недопущення реконструкції евразійської імперії як традиціоналістським ісламським світом, так і комуністичним Далеким Сходом. На даному етапі вже чітко проглядаються два головних плацдарми – Іранське нагір’я та Західно-Сибірська рівнина – які слугуватимуть економіко-територіальною опорою майбутньої внутриматерикової інтервенції США і Китаю. За концентричними векторами проникнення простежується єдина ціль – середньоазійській навколокаспійський простір.

Унікальність постмодерної ситуації в тому, що цивілізаційна динаміка просторового та расового розвитку вперше перетнулась і надалі зберігатиме відповідну чітку поляризацію планети, і в разі поразки одного з агресорів призведе до остаточної і завершальної монополяризації світу. Для позначення нової расово-просторової картини на фінальному витку історії доцільно ввести поняття семіглобалізації.

Як наслідок масових іміграційних переміщень у расовому розрізі майбутня таласократична цивілізація Заходу очевидно являтиме собою темношкірий семіто-негроїдний сурогат, якому протистоятиме світлошкіра тюрко-монголоїдна телурократична цивілізація Сходу. Семіполярний світ у своєму апогеї не залишає місця европейській Серединній цивілізації, і на даному етапі як геополітичні, так і демографічні фактори підтверджують цей песимістичний прогноз.

Сьогодні очевидно, що перспективи будь-якої европейської національної сили є примарними без урахування глобальної ситуації та побудови альтернативної третьої геополітичної формації европеоїдної раси. Об’єктивна оцінка нинішньої ситуації дає підстави стверджувати, що саме простір бувшого Варшавського блоку є вісьовим у можливій реконструкції новітньої концепції Серединної Европи, яка із расовим занепадом та геополітичною нівеляцією Західної Европи стрімко зміщується на схід.

Під Східною Европою як ареалом впевненого домінування европеоїдної християнської цивілізації слід розуміти і її останній анклав. В ключі загального демографічного занепаду, невпинного росту кольорової іміграції та розірваності між двома геополітичними полюсами національні перспективи східноевропейських народів вимагають перехід на вищий рівень самоорганізації. Категорія нації-держави у глобалізованому світі остаточно анулюється на користь наднаціональних та наддержавних формацій. Стає очевидним, що можливість адекватного протистояння Новому Світовому Порядку передбачає протиставлення глобалізованому світу альтернативної геополітичної доктрини, побудованої водночас на принципово відмінних політичних засадах. Оптимальним кроком до вирішення нового геополітичного проекту є вертикальний корпоративний принцип організації східноевропейського простору – міждержавна формація на противагу наддержавній, концепція локалізованого світу на противагу глобалізованому.

Конкретизуючи пропоновану схему, слід наголосити на провідній ролі України у її побудові навколо вісі Балтика-Чорномор’я. Расовий, економічний та культурний потенціал України разом із центровим географічним положенням висувають її на ключові позиції у Східній Европі. Третя геополітична формація мислиться як спадкоємиця середньовічної держави Rzecz Pospolita – як територіально, так і організаційно, а саме у формі слов’янської конфедерації-тріумвірату. Назване утворення є ключовою віссю східноевропейської автоінтеграції і в перспективі передбачає включення у свою орбіту Балкан, Прибалтики, частини Центральної Европи, а також европейських областей Російської Федерації до Уральського та Кавказького хребтів. Одвічна слов’янська колонізаційна експансія на схід, яка припинилась із завершенням формування території Російської імперії, повинна бути відновлена і продовжена на новій – расово-етнічній основі. Слід розуміти, що вчасна расова і геополітична самоорганізація Східної Европи, окрім самоідентифікаційної та протекціоністської мети, автоматично включає її в активну континентальну інтервенцію за сибірсько-каспійські ресурси, які означають світове домінування.

Об’єктивні фактори сучасної геополітики уже нині вказують на тенденції зближення східноевропейських країн, що, закономірно, в першу чергу прослідковується на прикладі України, Польщі та Білорусі. Прийом до Европейського Союзу нових східних держав-членів уже найближчим часом призведе до формування їх внутрішньої опозиції в ЕС. Слід також очікувати, що ця опозиція матиме чітко виражений національний та в широкому розумінні протекціоністський характер, наслідок якого – солідарне східноевропейське політичне самооформлення.

Нарешті, слід вказати головних рушіїв прогнозованого процесу – а саме праві та ультраправі політичні сили східноевропейського національного простору. Расово-цивілізаційна перспектива третього геополітичного утворення безапеляційно можлива лише в її правій ідеократичній редакції на некапіталістичній соціально-економічній основі. Новітню Серединну Европу ми бачимо як втілений виклик сучасності і всебічну революцію консервативних форм. В силу сказаного особливо знаковим є повний або частковий перехід окремих ультраправих українських політичних сил на східноевропейську расово-орієнтовану зовнішньополітичну платформу та органічну прив’язку останньої до внутрішньополітичної програми. У цьому світлі практичні перспективи українських правих сил та правого руху загалом ми прерогативно оцінюємо з позицій і за ступенем їх глибинного традиціоналізму, духовного европоцентризму та амбіцій імперського самоствердження.

Апробація:

Тези доповіді на конференції Всеукраїнського об’єднання «Свобода» «Програмно-ідеологічні основи діяльності», Винники, 8 березня 2007 р.

Публікація:

Вишинський С. Перспектива Серединної Европи / Святослав Вишинський. — Чернівці: Патріот України, 2007. — 6 с.

Вишинський С. Перспектива Серединної Європи / Святослав Вишинський // Вартовий держави. Інформаційний бюлетень. — 2007, жовтень. — С. 10—11.

Вишинський С. Перспектива Серединної Європи / Святослав Вишинський // Український соціальний націоналізм (тільки для українців). Збірка ідеологічних робіт та програмових документів. — Харків: Патріот України, 2007. — С. 6—9.

© 2007


Додати коментар

Увійти через профіль для можливості залишати авторизовані коментарі.